Світова преса писала, що її голос — найкрасивіший із тих, що коли-небудь чули люди. Вона належала до п"ятірки найзнаменитіших співаків свого часу й була серед них єдиною жінкою. При тому — рідкісною жінкою, яка в співочій кар"єрі досягла всього сама, без покровительства чоловіків.

Щоб оцінити це, варто згадати тогочасні обставини.

Коли Соломії Крушельницькій було шість років, у Галичині гримів скандальний процес над Іваном Франком та Михайлом Павликом, які проповідували вільну любов та рівність жінки з чоловіком. Суддя запитав Павлика, чи одружений він. "Ні", — сказав той. "То що ви можете про це знати?!" — мовив суддя, і двох перших галицьких феміністів запроторили до в"язниці.

Отже, на її батьківщині навіть мужчині заборонявся фемінізм.

Коли Соломія виросла і вже навчалася в Італії, саме Павлик був її духовним наставником. Він надсилав найкращі книжки й учив служити Україні. Переконаний холостяк, старший од Соломії на двадцять літ, він, кажуть, був таємно закоханий в неї. Вона поважала Павлика, але верховенства не терпіла від жодного чоловіка. Народжена в ХІХ столітті, навіть автомобілем керувала сама.

Утім, у неї таки був один мужчина-покровитель. Це — батько, отець Амвросій. Він був дивний священик, як на свій час: заохочував доньку до музики та співу. Навіть зважився на те, на що в його становищі й оточенні мало хто б наважився. Уже було призначено день весілля юної Соломії з семінаристом — і батько, на її прохання, відмінив весілля, бо донька хотіла вчитися. Він знайшов кошти на те, щоб вона навчалася у Львові, а згодом у Італії.

У її житті драматично зіткнулися речі, між якими доводилося вибирати: мистецтво й батьківщина, музика й любов. І то завжди був нелегкий вибір. Скажімо, любов: у тогочасному суспільстві вона вважалася привілеєм лише бідних людей. Один тодішній літературний персонаж, старий галицький єврей, дізнавшись, що його донька закохалася, вигукнув: "Що? У моєму домі — любов?! Як у музикантів?!!" Річ у тім, що музиканти були серед євреїв найбідніші. І не лише серед них, і не лише музиканти! Тоді ж Леся Українка писала тому ж таки Павлику, що їй іноді хочеться стати капіталісткою. Бо коли належиш до народу, в якому всі митці — бідні, то доводиться або міняти роботу, або міняти народ.

Цю проблему Соломія вирішила: обрала культуру, де талант цінували високо. Казала: "Я італійська співачка — з природи здібностей, з методу, з вибору, з замилування". Але потім обов"язково: "Я родом із галицького Поділля".

У неї не було потреби "міняти народ". Вона вважала, що її спів урівнює українців з іншими народами світу. Важче було залагодити конфлікт між музикою та любов"ю. Категоричний Павлик писав їй: щоб народжувати дітей — є мільйони українок, а в музиці Соломія Крушельницька — одна.

Соломія заспівала посеред двору — щоб розбудити рідню

Що вона одна — не лише він знав. В італійському музичному світі її називали Меа. А повністю — Solo-Mea — то звучало багатозначно, адже соло — це музична партія, що, скажімо, в цілому оркестрі не дублюється жодним іншим інструментом.

Вона хотіла любити й говорила, що без цього для неї в мистецтві нема рівноваги. Але заради того ж мистецтва — відмовляла всім залицяльникам. Крушельницька була на диво красивою жінкою. Тому залицяльників, подейкують, було безліч. Нібито, не один стрілявся з розпачу. Павлик так і зостався холостяком. До неї у Мілан їздив земляк із Галичини, відомий громадський діяч, депутат сейму Теофіл Окуневський — просити руки й серця. Безуспішно. І Шухевич, відомий адвокат, їздив. Інший земляк, Іван Білинський, лікар короля Єгипту, теж був, і теж безуспішно. Білинський потім лікував у Єгипті Лесю Українку й став меценатом.

Отже, Крушельницька вийшла на вершину без покровителів. А далі вже вони самі шукали її покровительства. Найвідоміший випадок — з оперою Джакомо Пуччині "Мадам Батерфляй". У лютому 1904 року ця опера зазнала провалу в театрі Ла Скала в Мілані. Пуччині був у відчаї. Кажуть, навіть хотів кинути писати музику. І тут доля послала йому Крушельницьку. Вони працювали три місяці й протягом цього часу вона не скидала костюма Чіо-Чіо-сан. Наприкінці травня того ж року опера "Мадам Батерфляй" стала, завдяки Соломії, тріумфально-знаменитою. Це й досі вважається дивом у музичному світі.

Та хіба лише Пуччині лишився вдячний їй? Знаменитий Артуро Тосканіні, якого звали диригентом усіх часів і народів, писав їй навздогін, що театр без неї позбавлений поезії. За Соломію Крушельницьку змагалися не лише чоловіки, а й провідні оперні театри світу. Навіть цілі країни з ревністю сперечалися, кому з них належить Соломія. Українці хвалилися — як своєю, поляки ревнували — чому вона мало співає польською? А співачка до тих ревнощів ставилася спокійно. Могла собі це дозволити, бо, окрім рідної, знала ще шість європейських мов — могла співати, якою хотіла.

Заміж вона вийшла таки по любові. Нібито це було так.

Якось Крушельницька мусила виступати в Неаполі. А саме  тоді прокинувся вулкан Везувій. Повітря там стало шкідливе для її горла, й лікарі заборонили співати. Театр зазнав збитків, і на Соломію подали до суду. Завдяки адвокатові Чезаре Річчоні вона виграла процес. За кілька років вони з Чезаре одружилися — в Аргентині. Ця країна обожнювала артистку. Коли аргентинці святкували 100-річчя незалежності, саме її запросили співати національний гімн.

Заміжжя для Соломії не було пошуком даху над головою чи чогось подібного. Навіть віллу у Віареджо — рідному місті чоловіка, вона за кілька років до одруження купила сама. Де вони й жили щасливо. Там нині музей.

Чезаре був старший за неї лише на 4 роки. Помер рано, 1938-го. Пізніше Соломія розповідала, що то був єдиний чоловік, якого вона любила. Дітей вони не мали. По смерті Чезаре Італія стала для Крушельницької порожньою. Улітку 1939 року вона отримала візу й поїхала в гості на батьківщину.

То було красиве повернення: Соломія приїхала вранці. Усі ще спали. Вона заспівала посеред двору — щоб їх розбудити.

Гостювання вдома здавалося щасливим, але скінчилося літо й почалася Друга світова війна. У тому хаосі було непросто повернутися до Італії. Невдовзі до Львова увійшла Червона Армія. А взимку 1940-го Соломія зламала ногу, і переїзд ще більш ускладнився. Потім прийшли німці, згодом знову червоні.

Її запросили викладати до Львівської консерваторії. Збереглася прикметна характеристика Крушельницької, написана парторгом консерваторії 16 квітня 1948 року. Там сказано: "Бывшая знаменитость... бывшая оперная певица, бывшая итальянская подданная. Имеет недвижимость в Италии. Во время войны оставалась в г. Львове и нигде не работала. Политические взляды неясны. В общественной жизни консерватории никакого участия не принимает. Как педагог, потеряла необходимый для вузовского преподавателя уровень. Как воспитатель — аполитична. Желателен перевод на пенсию".

На пенсію Крушельницьку не відправили, але демонстративно не поспішали визнавати: велика співачка не була ні народною, ні навіть заслуженою артисткою України, а лише "заслуженим діячем мистецтв".

На її могилі, на Личаківському кладовищі у Львові — юний мармуровий Орфей із лірою. Як відомо, міфічному музикантові Орфею не можна було озиратися назад, на те, що він любив. А Орфей таки озирнувся.

1872, 23 вересня — Соломія Крушельницька народилася в Білявинцях на Тернопільщині. Згодом родина переїхала в село Біла. Батько, греко-католицький священик отець Амвросій, мав двох синів і шість дочок
1893 — закінчила Львівську консерваторію
1893–1896 — навчалася в Мілані (Італія) та Відні (Австрія)
1896 — початок оперної кар"єри (1897 — Одеса, 1898–1902 — Варшава, 1902–1903 — Петербург, Париж, 1904–1905 — Рим, неодноразово — Мілан). Кар"єру завершила, коли їй було трохи за сорок. Далі виступала лише в концертах
1903 — після смерті батька придбала для братів і сестер дім у Львові, вул. Крашевського (нині її імені)
1910 — вийшла заміж за Чезаре Річчоні. Подружжя оселилося в Італії, в містечку Віареджо, де Чезаре перед тим двічі обирали мером
1939 — оселилася у Львові, на вулиці Крашевського, у вищезгаданому будинку, який згодом реквізувала радянська влада; співачці лишили чотири кімнати, де нині її музей
1948 — отримала радянське громадянство. Її віллу у Віареджо тим часом без її відома продано радянськими адвокатами
1949 — останній концерт Крушельницької у Львові
1951 — присвоєно звання "Заслужений діяч мистецтв УРСР"
1952 — отримала звання професора Львівської консерваторії, 16 листопада померла від раку горла
Похована на Личаківському кладовищі у Львові

×