"Київські смітники були завалені примусами"

Примуси з"явилися в Києві на початку 1920-х. Тоді саме почали "ущільнювати буржуїв": у їхні великі квартири підселяли по кілька сімей.

У місті будинки мали переважно пічне опалення. Велику плиту на кухні топили дровами — в кожному дворі стояв сарай для їх зберігання. Плита була з трьома чавунними кружками, на яких і готували їсти. На п"ять-шість господинь, які тепер сходилися на кухню готувати обід, їх стало замало. Тож кожна сім"я почала обзаводитися примусом.

— Примус складався із латунного бачка літра на півтора, із випуклими днищем і кришкою, — розповідає 93-річний Максим Сердюк. — Стояв на трьох ніжках. Зверху конфорка чавунна. Заливали гас у бачок, накачували повітря, і тиск видавлював гас через сопло, розпиляв, і горіло.

— Краще було не докачати примус — буде тільки коптити, — запевняє Наталія Сорокіна, 54 роки, родом із Броварів під Києвом. — Перекачати — керасін поллється через край. Може спалахнути не тільки примус, а й стіл.

Коли бракувало гасу, бувало, у примус заливали бензин. А щоб не вибухнув, добавляли кухонної солі.

— Казали, якщо насипати солі, то цього лиха не буде, — пояснює письменник Богдан Жолдак, 60 років. — На Євбазі, на інших київських базарах, скрізь продавали всякі порошки. Якщо їх досипати в бензин, то примус нібито не загориться. Брехня. Примуси вибухали часто, смертельна це була штука. У нас був друг, лисий наполовину. У дитинстві він кинув на примус здоровенну целулоїдну ляльку. Та спалахнула, і прилад вибухнув.

Бувало, у примус заливали бензин. А щоб не вибухнув, добавляли солі

Коли забивалася форсунка і примус починав коптіти, її прочищали спеціальними голками. Торгували ними як у державних магазинах, так і кустарі на базарах. Киянка Федора Феньок, 1905 р. н., згадувала, як років 80 тому на Євбазі — де тепер універмаг "Україна" і площа Перемоги — старий єврей вигукував:

— Иголки, иголки, примусные иголки! Налетай, покупай, товар свежий, первый сорт! Не гнутся, не ламаются, не кусаются, всем хозяйкам улыбаются!

На 10 коп. можна було придбати пачку примусних голок із 10 шт.

— Примуси купували в скоб"яній лавці, де продавалося всяке залізяччя, каструлі, сковорідки. Їх ще називали "залізні лавки". Тут же й керасін продавали, — згадує 88-річна Єва Нарубина, мати Жолдака.

Гас для примусів "керасинщики" також розвозили по дворах у металевій цистерні.

— А на Донбасі, звідки я родом, бувало їде дядько із дудочкою, дудить. Мовляв: баби, вибігайте з відрами чи з бідонами — їде керасін, — додає Єва Нарубина. — Конем везе бочку і продає цей керасін.

Пляшки для гасу, щоб не розбилися, обплітали ремінцями, лозою, соломою або дротом. Виходило щось схоже на грузинські або болгарські бутлі з вином.

— 1948 року завершили будівництво газопроводу Дашава–Київ, і столицю почали газифікувати. Ера примусів пішла на спад, — підсумовує Максим Сердюк, який був начальником будівництва цього газогону.

— Київські смітники в 1950-х були завалені примусами й керогазами, — згадує Богдан Жолдак.

На початку війни черги по гас для примусів стояли в містах, навіть у Москві, більші, ніж по хліб. Городяни були залежні від примуса так само, як тепер — від газу для кухонь.

Примус з"явився наприкінці ХІХ ст., коли швед Франц Вільгельм Лунквіст придумав "керосинку без сажі" й продавав сусідам. 1891 року стокгольмська фірма "Северт" почала випускати серійний "Примус", тобто "Перший" латиною. Його конструкція і дизайн і досі вражають довершеністю. Це — як револьвер: покращити неможливо, легше придумати щось інше. Він був надійним, хоч і не без недоліків: забивалася сажею форсунка. Остап Бендер із роману "Золоте теля" не хотів мати вічну голку для примуса.

1891 року шведи брали із собою примус, коли літали на Північний полюс на повітряній кулі. 1911-го норвежець Амундсен із цим приладом ходив на Південний полюс. Ним досі користуються туристи й альпіністи. За принципом дії на примус схожа його старша сестра — паяльна лампа. Узимку її ще вживають шофери для розігріву двигунів. А сільські дядьки — щоб осмалити свиню.

У часи своєї найбільшої популярності — першій половині XX ст. — примус був предметом переважно міським. А в наших селах тоді готували собі їжу в печах. Скажімо, автор цих рядків у дитинстві — кінець 1950-х — не бачив у односельців жодного примуса. Однак чув це слово. Але воно асоціювалося з іншим популярним тоді поняттям — "примусовка", що означало "примусові роботи". Приміром, за хуліганство могли дати 15 діб, а за вкрадений у колгоспі лантух зерна — кілька місяців "примусовки".

Згодом, у 1960-х, стали поширені в селі керогази. Їх використовували влітку, щоб швидко щось зварити й не топити піч. Керогаз не такий ефективний, як примус. Діяв як гасова лампа — горіла не форсунка, а ґніт. Керогази запозичили по війні в німців і випускали масово — одно- і двоконфорочні. Прилад простий і дизайн простацький. Тепер на керогазах і примусах готують їжу хіба там, куди не дійшов газ.

Булгаковський кіт Бегемот із "Майстра і Маргарити" казав: "Нікого не займаю, лагоджу примуса!". Кілька літ тому хотіли поставити 12-метровий пам"ятник примусові в Москві на Патріарших прудах, де вперше з"явився кіт Бегемот та інші герої роману Булгакова. Той примус мав би горіти, як вічний вогонь. Але все скінчилося нічим.

×