Стриптизерка Мішелін Бернардіні з "Казино де Парі" 5 липня 1946 року вийшла на подіум у Парижі лише у кількох трикутниках тканини, які прикривали інтимні частини тіла.

Переконав її продемонструвати новий купальний костюм його винахідник — французький інженер Луї Реар. Бо решта моделей відмовлялися зі страху осоромитися. Світ моди був шокований: ніхто не повірив, що жінка сповна розуму зможе отаке носити на пляжі. А Мішелін Бернардіні за кілька тижнів після показу отримала від чоловіків з усієї Європи зо 50 тис. пропозицій заміжжя.

Одразу по закінченні Другої світової автомобільний інженер-механік Луї Реар успадкував від матері салон дамської білизни. Став шукати способу привабити клієнтів. Нарешті вирішив: він має радикально зменшити купальник. І це при тім, що минув лише десяток років, як жінки відвоювали право носити роздільний купальний костюм. Луї Реар вирішив ризикнути: знизив лінію купальних шортів аж до стегон, а закритий бюст на "кісточках" перетворив на два трикутники, які ледь прикривали груди. На все йому вистачило 30 кв. дюймів — 76 кв. см — тканини. Тепер треба було придумати назву для новинки. Допоміг збіг: 30 червня того 1946-го, за п'ять днів до дефіле Мішелін Бернардіні, американці випробували нову атомну бомбу на атолі Бікіні в південній частині Тихого океану.

— Від мого купальника буде такий самий вибуховий ефект! — твердив дизайнер.

Луї Реар був не єдиний, хто влітку 1946-го відрізав зайві сантиметри в купальника. За місяць до нього в одному з пляжних магазинів французького курорту Канни модельєр Жак Хейм теж почав був продавати порівняно маленькі купальники.

Називав їх "атом" — на честь нещодавно виявленої найменшої складової молекули. Для реклами замовив літак, який ширяв над пляжами й за допомогою диму писав у повітрі: "Найменший купальник уже в продажу".

— Мій менший навіть за найменший купальник, — відреагував на це Реар.

З інженера-автомеханіка він остаточно перекваліфікувався на дизайнера і заснував компанію з виробництва бікіні. Його фірма придумала гасло-визначення справжнього міні-купальника: "Це не бікіні, якщо його не можна пропхати крізь обручку". Та купальникам Реара до загального вжитку ще було далеко. Бікіні відразу ж заборонили на головних пляжах Європи. В Італії, Португалії й Іспанії жінок у таких купальниках арештовували. Критики стверджували, що бікіні "відкриває в дівчині все, крім дівочого прізвища її матері". 1957 року американський журнал "Сучасна дівчина" писав: "Порядна дівчина ніколи не вдягне таку річ". Леді й далі виходили на пляж у закритих купальниках.

Бікіні стало прапором сексуальної революції на Заході. І першою зі знаменитостей його застосувала французька актриса Бриджит Бардо. 1956 року її чоловік Роже Вадим зняв її в білому бікіні у стрічці "І Бог створив жінку". Бриджит під час Каннського кінофестивалю з'являлася в бікіні й на місцевих пляжах. Після фільму жінок годі було стримати: вони шукали такі ж купальники, як у кінозірки. Чоловіки ж тим часом штурмували кінотеатри. Кравці не хотіли втрачати прибутку. Швейні фабрики почали працювати по три зміни й назбирали замовлень на кілька років наперед. "Жінки вибирають бікіні прискіпливіше, ніж чоловіків. Принципи однакові: шукають те, в чому комфортно і що дає можливості для росту", — описувала ажіотаж тих років американська журналістка Ерма Бомбек.

Та в США бікіні повільніше завойовувало жіноцтво, ніж у Західній Європі. 1960-го американський поп-виконавець Брайан Гайленд співав про несміливу дівчину, яка вдягнула на пляж бікіні й дуже нітиться:

Крихітне жовте бікіні

вона одягла сьогодні вперше

і тому боялася вийти на люди.

Вона загорнулася в покривало

і так сиділа на березі,

доки не ризикнула побігти у воду.

Тепер вона боїться вийти з води,

і мені цікаво, що вона

думає там робити далі.

Бідолаха вже посиніла.

Два, три, чотири, скажи —

що ти сьогодні вдягнула?

Крихітне жовте бікіні.

Після Бриджит Бардо рекламу бікіні зробила швейцарська акторка Урсула Андресс. 1962 року вона зіграла дівчину Джеймса Бонда у першому фільмі бондіани "Доктор Ноу". У білому бікіні Урсула виходить із води перед враженим агентом 007. Андресс стала черговим секс-символом. Свій білий міні-купальник вона через багато років випадково знайшла вдома на запиленому горищі. 2001-го виставила його на аукціон "Крісті" й продала за 35 тис. фунтів стерлінгів — майже $160 тис. на сьогоднішні гроші.

Пік популярності бікіні — кінець 1960-х — 1970-ті. Далі ажіотаж пішов на спад. У 1980-х лише кожен третій проданий у світі купальник був бікіні. 1988 року закрилася компанія Луї Реара.

×