"Медики купували трупи або просто викопували з гробів"

ТАЄМНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ЛЬВОВІ ПРАЦЮВАВ ІЗ 1921-ГО ДО ЛІТА 1925 РОКУ

ПОЧАТОК 1920-Х РОКІВ, АКАДЕМІЧНИЙ ДІМ НА ВУЛ. СУПІНСЬКОГО У ЛЬВОВІ – ЗАРАЗ ЦЕ ОДИН З КОРПУСІВ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ ДРУКАРСТВА ПО ВУЛ. МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО Десяток студентів слухають лекцію етнографа й музикознавця Філарета Колесси. Він розповідає про народні думи, які на початку?ХХ ст. записав від кобзарів і лірників на Наддніпрянській Україні. До приміщення вривається поліція.

– Що за зібрання? Руки догори! Нікому не вставати! – лунає команда польською мовою.

На студентів наставляють пістолети. Переляканий професор тремтить, неквапливо встає і піднімає руки вгору. За мить падає додолу.

– Винесіть його на свіже повітря, – наказує комендант поліції.

Студенти допомагають викладачеві вийти на подвір'я. Колесса різко підводиться:

– Утікаймо!

Перелазять через паркан у двір сусіднього будинку, вибігають на вулицю й розходяться по домівках. А поліцейські перевіряють решту аудиторій, де так само йдуть лекції.

 

Цю історію у книжці "Пройдений шлях" переповідає Пилип Гайда. До Першої світової війни, коли Галичина була у складі Австро-Угорської імперії, він встиг відбути два семестри у Львівському університеті. Згодом відвідував лекції у Києві та Кам'янці-Подільському. Воював в Українській галицькій армії ЗУНР та в полку Січових стрільців армії УНР. Після закінчення війни Галичина опинилася під протекторатом Польщі. Пилип Гайда вирішує продовжити навчання.

"ЯК СТУДЕНТИ ПОНЕВОЛЕНОЇ НАЦІЇ, ПІДНОСИМО ГОЛОС ПРОТЕСТУ ПРОТИ ВАРВАРСТВА ПОЛЬСЬКОЇ СОЛДАТЕСКИ НАД СТУДЕНТАМИ, ПРОФЕСОРАМИ Й УКРАЇНСЬКОЮ КУЛЬТУРОЮ, – скаржиться "Українська академічна громада" до Ліги Націй 1922 року. – Подаємо до вашого відома ці факти: старий університет у Львові, українсько-польський під австрійським режимом, сьогодні цілком спольонізований. Усіх професорів і деканів, що їх число доходило до 14, викинено. На підставі рішення вищих органів влади, до польських університетів допущено тільки тих громадян, що виконали "свій обов'язок", себто тих, що служили в польськім війську. На підставі цього розпорядження українських студентів звільнено з високих шкіл, збудованих за кошти українського населення."

Українці відмовляються служити у польському війську принципово. А отже, шлях до вищих навчальних закладів для них закритий. Пилип Гайда міг стати винятком – ­армію УНР під проводом Симона Петлюри поляки вважали своїм союзником. Та вирішив не йти проти принципу. Тим більше що з 1921 року у Львові працює альтернативний український університет.

"Університет цей був таємний, організований унаслідок бойкоту польських університетів, – пише Гайда. – Тому поліція його дуже переслідувала, але ніколи не могла впасти на слід, щоб зліквідувати. Треба було добре маскуватися, і не раз студент, переступаючи поріг приміщення, де відбувалися заняття, мусив добре роззирнутися, чи де в околиці не видно поліціянта. Не раз треба було виставляти пікети, висилати розвідку тощо, аби пильнувати поліцію. Зрештою, студентство вже так було зорганізоване, що мало своїх довірених людей серед поліції. Вони завжди вчасно повідомляли, де, коли і яка поліційна облава має бути. З іншого боку, і поліція мала своїх конфідантів серед студентства."

 

"ВИКЛАДИ Й СЕМІНАРИ ВІДБУВАЛИСЯ В НАЙРІЗНОРОДНІШИХ І НЕВІДПОВІДНИХ ДО ЦЬОГО ПРИМІЩЕННЯХ, НАВІТЬ У СУТЕРЕНАХ ТА ПИВНИЦЯХ, ПРИ ЕЛЕКТРИЧНОМУ СВІТЛІ, – звітує сенат університету після першого навчального року. – А все це тому, що український університет мусів вести велике діло науки потайки від польської окупаційної влади, в підземеллях, що нагадують старохристиянські катакомби. В таких-от катакомбах горів смолоскип української науки й подавав її спасенне світло."

Пилип Гайда записується на гуманітарний відділ філософського факультету. Студіює германістику та україністику. "Германістика викладалася слабко, бо викладачів було ледве чи двоє, а саме доктор Юрій Рудницький і доктор Платон Лушпінський, – згадує Гайда. – Перший, крім викладів на університеті, навчав ще в українській академічній гімназії, що була на утриманні держави. Тому він як державний урядовець мусив бути дуже обережний, щоб не попасти до лабетів поліції, а через те виклади відбувалися в нього вдома. В гімназії він уходив за дуже суворого й вимогливого, з нами був як рівний із рівними, називаючи навіть товаришами. Я дуже любив ходити до нього на виклади, бо він гостив нас добрим тютюном, чаєм, а часом і вечерею, бо виклади у нього відбувалися ввечері, а слухачів було четверо або п'ятеро."

Пилип Гайда описує також десяток викладачів відділення україністики. Серед них – ректор університету, письменник Василь Щурат. "Він мав доволі велику аудиторію, хоч і не дбав про неї, – пише студент. – Його виклади були цікаві тим, що авторів і їхні твори він висвітлював своїм оригінальним підходом. У його вдачі було те, що любив багато пити, але п'яним його ніхто не бачив. Зате був надзвичайно забавним, веселим і товариським. Любив оповідати всілякі жарти та анекдоти, а знав їх стільки, що вони ніколи в нього не вичерпувалися."

Декан філософського факультету Кирило Студинський читає лекції з церковнослов'янської мови та української літератури?ХVI–XVII ст. зі старих, "ще австрійських" шпаргалок. Однак має авторитет серед студентів. Директор Національного музею у Львові Іларіон Свєнцицький веде курс "Українсько-російські літературні взаємини". Чи не найпопулярніші заняття з логіки та психології у Степана Балея, якого називають "українським Кантом". Згодом його запросять у Варшавський університет, де професор "забуде" про своє українське походження.

"ОСОБЛИВО ПОДИВЛЯТИ ТРЕБА БУЛО МЕДИКІВ І ТЕХНІКІВ, – ВІДЗНАЧАЄ ГАЙДА. – Їхні заняття відбувалися переважно в будівлях на площі Святого Юрія або в монастирях отців василіан чи отців студитів. Там медики робили розтини трупів, які купували собі від сторожів анатомічної клініки або просто викопували з гробів. Також техніки вміли хитро пристосовуватися до обставин. Особливо кандидати геодезії не раз ходили по місту й робили різні виміри, а нікому навіть на думку не спадало, що це – звичайні вправи. Навіть поліція не приглядалася їхній роботі, думаючи, що це звичайні офіційні міські планування".

Схожий спогад лишив студент Петро Ган: "Раз зустрічаю на розі вулиць Руської й Валів двох знайомих медиків. Про щось балакають. Один – у загортці з часів денікінщини. Спиняються, вітаються. Але чую коло них якийсь сморід.

– Що це так смердить? – розпитую.

– Це, – показує товариш, – нога якогось добродія. Дякувати Богу, що вмер на нашу потіху. Несу на секцію.

 

На Площі Юра зустрічаю гурток техніків. Не звертаю уваги. Це ж у Львові явище буденне, коли буває гарна погода – цілі громади з червоно-білими тиками, призмами й ще іншим приладдям. Міряють, бачите, для вправи. Це бувають звичайно студенти польської політехніки. Тому я не звертав на них у цьому випадкові уваги. Але коли на розі вулиць Шептицьких і Тереси побачив із червоно-білими тиками добре мені знайомих студентів української техніки, я дуже здивувався. Вітаючись, кажу:

– Браво, хлопці!"

1923 РОКУ ПИЛИП ГАЙДА ОТРИМУЄ "АБСОЛЮТОРІЮ" – свідоцтво про повну вищу освіту. Намагається влаштуватися працювати в гімназії греко-католицьких сестер василіянок у Львові. Але йому відмовляють.

– Закінчення студій в українському університеті не має жодного значення, окрім хіба демонстративного, – пояснює директор гімназії – він же колишній ректор таємного університету Василь Щурат. – На затвердження учительської посади має вплив і вирішальний голос польська влада. Так воно діється у всіх приватних українських гімназіях – до них можуть бути зачислені тільки такі вчителі, що мають виразне право навчання, надане їм через польську шкільну кураторію. Такою є шкільна політика польської влади.

Та "підпільний" диплом визнають за кордоном. Пилип Гайда продовжує навчання у Ґраці. Тим часом влада все ретельніше перешкоджає роботі університету.

"Всі виклади відбуваються по приватних помешканнях, – повідомляє у грудні 1924-го "Студентський вісник", що виходить у Празі. – Поліція останніми днями почала за порядком кликати професорів на поліцію та вручати їм поки що заборону викладати в університеті й займатися університетською справою. Далі поліція почала розганяти студентів із викладів, що відбуваються по приватних помешканнях. До приватного помешкання доктора Панчишина приходила поліція вже п'ять разів і розганяла присутніх студентів. Доктор Панчишин протестував проти цього, що, очевидно, досить мало помагало. Кінець-кінцем примушений був доктор Панчишин заявити поліції, що більше до приватного мешкання її не впустить. Саме дня 5 грудня прийшла знову поліція до доктора Панчишина. Її до мешкання не впустили. Тоді поліція добулася силою до помешкання і всіх присутніх у числі 30 осіб заарештувала. Коло помешкання доктора Панчишина поставила одного поліціянта, і він почав контролювати всіх пацієнтів – а в доктора Панчишина дуже велика клієнтеля. Усіх пацієнтів, що своїм виглядом були більш-менш подібні до студентів, поліціянт цей відганяв і не впускав до амбулаторії."

Влітку 1925 року таємний український університет припиняє існування.

1258 СТУДЕНТІВ НАВЧАЛИСЯ В ТАЄМНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 1921/1922 НАВЧАЛЬНОГО РОКУ. БУЛО ТРИ ФАКУЛЬТЕТИ: ФІЛОСОФСЬКИЙ, ПРАВНИЧИЙ І МЕДИЧНИЙ. ПАРАЛЕЛЬНО ПРАЦЮВАЛА ТЕХНІЧНА ШКОЛА – АНАЛОГ СПОЛОНІЗОВАНОЇ ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ – З ФАКУЛЬТЕТАМИ БУДІВЕЛЬНОЇ ІНЖЕНЕРІЇ, МАШИН, ЛІСОВО-АГРОНОМІЧНИМ І ХІМІЧНИМ. ПІДРОЗДІЛОМ УНІВЕРСИТЕТУ ВВАЖАЛАСЯ ТАКОЖ МИСТЕЦЬКА ШКОЛА ХУДОЖНИКА ОЛЕКСИ НОВАКІВСЬКОГО.СТУДЕНТИ НАВЧАЛИСЯ БЕЗКОШТОВНО, ПРОТЕ РЕГУЛЯРНО ОРГАНІЗОВУВАЛИ ЗБІР ГРОШЕЙ НА ПІДТРИМКУ ЗАКЛАДУ. ФІНАНСОВО ТАКОЖ ДОПОМАГАЛИ ПРЕДСТАВНИКИ ДІАСПОРИ. СКАЖІМО, УКРАЇНЦІ США ПЕРЕРАХУВАЛИ $1 ТИС. – НА ТОЙ ЧАС ПОЛОВИНА БЮДЖЕТУ ЛЕГАЛЬНОГО ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

"20 жовтня на викладі фізики професора Холодного в будинку "Просвіти" вдерлося шість поліціянтів із комісаром поліції на чолі. Професор Холодний та два ­студенти-волиняки Бондарук і Федорчук були заарештовані, а в решти присутніх поліція відібрала скрипти, заявляючи, що отримати їх знову можна на поліції, в комісара Кайдана, "опікуна українських студентів". Однак ніхто зі студентів, не вважаючи на вперті домагання, скриптів не отримав. Професор Холодний був звільнений 30 жовтня.

3 листопада на товариські сходини товариства студентів-техніків "Основа" також зробила напад поліція, яка переписала всіх присутніх та заарештувала двох студентів.

6 листопада техніки чекали в одному помешканні професора начеркової геометрії. Але замість професора прийшов поліційний комісар зі зграєю агентів та поліцаїв, переписав усіх присутніх і знов забрав усі скрипти та записи.

9 листопада на викладі хімії професора Голіцинського вдерлася поліція. Професор, незважаючи на це, продовжував виклад, доки комісар не поставив цьому перешкод. Згодом почали приходити слухачі на наступний виклад лісової інженерії. Їх також затримували. Нарешті поліція забрала з собою професора Голіцинського та дев'ятьох студентів. Під час ревізії усіх присутніх на обох викладах поліціянти відібрали непольську валюту в кожного, хто мав щастя її мати при собі. Хемічне приладдя поліція також забрала з собою. Цілком зрозуміло, що поліція ніколи й не думала повернути його.

15 листопада поліція завітала на виклад начеркової геометрії інженера Федецького.

20 листопада на виклад професора Голіцинського знов прийшла поліція і, незважаючи на протести професора, розігнала слухачів.

23 листопада на групову лекцію в Технічному товаристві вдерлася поліція, забрала з собою геометричне приладдя та скрипти. Тоді ж дирекція поліції викликала голову Українського технічного товариства інженера Волосенка й загрожувала замкненням Товариства та запечатанням приміщення, якщо в будинку товариства далі відбуватимуться виклади Українських високих шкіл", – писав у грудні 1923 року часопис "Український студент", що виходив у Празі.

×