41-річний Олександр Білозеров із 30-ї Житомирської механізованої бригади майже чотири місяці був у зоні АТО. Зараз чоловік знаходиться в травматологічному відділенні київського військового шпиталю. Його вважають одним із найважчих пацієнтів. Потрапив у шпиталь із переломом хребта.
В ніч проти 2-го вересня їхня бригада проривалася із оточення. Близько сьомої ранку дісталися до місця дислокації у Щастя на Луганщині. Сашко із товаришами їхав на БМП, коли їх почали обстрілювати. Машина втратила керування і перевернулася.
"Ми йшли колоною, лишалося метрів 100-200, як почули постріли. На броні нас було з десяток. На повному ходу, це десь 60-70 кілометрів на час, згори ми влетіли у рів, машина перекинулася. Далі все пам'ятаю як в тумані. Чув тільки, коли нас витягали медики, то казали, що везуть в "Побєду", напевно, то місцевий госпіталь. Звідти мене доправили до Харкова, де надали першу допомогу. Потім перевезли у Київ", - згадує Олександр.
Чоловік отримав серйозні травми, у нього перелом хребта, роздроблена права нога, перелом лівого зап'ястка та ушкодження плеча. Лікарі готують бійця до операції на хребті. Знайшовся меценат, який допоміг знайти та оплатив потрібний імплант. Попереду ще операція на нозі та довгий курс реабілітації.
"Саша мужньо терпить біль, хоча у відділенні є одним з найважчих хворих. Каже, що почувається нормально. Тільки ввечері просить вколоти знеболювальне, аби хоч трохи поспати. Щодня має високу температуру, але навіть коли дуже погано, не просить про допомогу. Серед ночі розважає хлопців, яким погано, байками і жартами. Справжній боєць та командир", - каже Єлизавета Масляк, волонтерка, яка опікується пораненими бійцями.
Останні шість років Олександр із дружиною Нелею та 15-річною донькою Мариною проживає у селі Бараші Ємільченського району на Житомирщині. Займаються господарством, обробляють 75 соток землі. До цього 14 років чоловік по контракту служив у Києві, в бригаді по охороні посольств. Сам родом із Горлівки Донецької області. Там зараз проживають його батьки та брат.
"Батьки не були проти того, що я пішов захищати Україну, але й не схвалювали, бо дуже за мене переживали. Вони ж бачать, що там відбувається і як місцеві ставляться до українських солдатів. Самі ж не підтримують ні сепаратистів, ні росіян. Просто хочуть жити в мирі в своєму рідному місті і на своїй землі", - додає Олександр.
Найбільше бажання Олександра стати на ноги та повернутися до звичного життя. На це потрібен час та чималі кошти. Про яку суму йдеться - лікарі поки що не кажуть. Бо не беруться прогнозувати, як минуть операції.
Реквізити для допомоги:
Картка ПриватБанк № 4149 4978 0871 0109 на ім'я Білозерова Олександра Кузьмича
5 
1262
Коментарі