Троє з чотирьох дітей бояться нічних жахів і темряви

 

Олена куликова всі двері вдома тримає прочиненими

— Ліні скоро буде 4. Від зими боїться закритих дверей. Коли хтось із дорослих у ванній або туалеті, стоїть під дверима і плаче, доки не відкриють. Навіть там побути сама не можу. Як відкрию, умить заспокоюється і радіє, — розповідає киянка Олена Куликова, 38 років.

Двічі на тиждень водить доньку до психолога.

— Вихователька в садку казала, що донька стежить за всіма й нервує, як хтось зачиняється. Дорослим каже: не йди за двері, там погано. Сиди тут. Дітям забороняє закривати двері. Коли вихователі кудись ідуть, проситься з ними, ніби хоче захистити. Двері відкриють — стає слухняна, сміється, грається. Перша у групі навчилася читати по складах.

Олена згадує, як насварила доньку за розбитий термометр.

— Гучно зачинила перед Ліною двері. Та просиділа в кімнаті сама з годину, плакала. Відтоді з закритими дверима пов'язалася погана згадка. Дитина впевнена, що коли відкриті, мама не кричатиме. Небезпеки не буде, — пояснює столичний психотерапевт 52-річний Андрій Мідько.

У більшості цей страх зникає з віком. Дитина починає хотіти побути сама. Та якщо його не подолати, з'являються нові.

— Колега розповідав, як 8-річний хлопчик так сильно боявся закритого простору, що не хотів сидіти в класі з усіма. Виглядав у вікно, просився вийти. Вчителька думала, що з уроків хоче втекти, лінується. Насправді боявся закритих приміщень. Якнайшвидше покажіть таку дитину психологу.

Лікар запропонував матері Ліни долати страх грою. Для 3-річної дитини це найкраще.

— Щодня складали з конструктора будиночок із дверима. Всередину мама посадила ляльку. Дівчинка відверталася, кривилася, виймала її: заберу, їй там погано. Мама швиденько придумала історію про щасливе життя ляльки. Ліна послухала й посадила її назад.

На прийомі у психолога Ліна малювала дім зі скляними дверима. За ними — дівчинку, яка усміхається.

— Придумав про неї казку. Ніби ходила до школи, щодня відкривала-закривала двері. Без цього не змогла б ставати розумнішою. Кінець казки Ліна придумала сама. Та дівчинка вивчилася і стала найрозумнішою в місті.

Лікар порадив Олені Куликовій тримати всі двері вдома прочиненими. Щодня закривати на сантиметр.

— Малечу треба було в цей момент відволікти на щось позитивне. Показати мультик. Минув місяць. Двері прикриті вже наполовину. Страх поступово мине.

 Не можна казати "Я тебе не люблю"

Найчастіше 3–4-річні діти бояться темряви, закритого простору й самотності, каже столичний психотерапевт Андрій Мідько.

— Дошкільнята дуже прив'язані до батьків. Не лишайте надовго самих. Увечері будьте лагідніші, ніж удень. Троє з чотирьох дітей бояться нічних жахів і темряви. Посидіть зайвий раз із ним. Почитайте казку, погладьте по голівці. Двері в кімнаті лишайте напіввідкритими.

Із трьох до п'яти років у дитини формується довіра й любов до батьків.

— Обходьтеся з малечею по-доброму. Не кажіть "Я з тобою не дружу", "Я тебе не люблю". Не залякуйте: "Ану бігом спати, а то Баба-яга забере!". Запам'ятає надовго. Згодом почне ображатись і капризувати, матиме нав'язливі страхи.

×