23-річна Ірина Ющук з Дніпропетровська лягає спати у великих навушниках. Без музики не може заснути, бо з дитинства боїться тиші. Від страху починає плакати.
— Зустрічалася з хлопцем, то постійно ображався через ці навушники. Колись зняв їх, я розревілася. Як таке почалося щодня, забрав речі й пішов. Подумав, у мене щось із головою. Більше його не бачила.
Намагається не їздити в транспорті. Бо маршрутка потрапила в затор, і водій заглушив мотор.
— Усі мовчали, а я молилася, щоб тиша зникла. Серце калатало, ноги були як ватяні. Попросила відчинити двері й вибігла надвір. Те саме було, як стояла в черзі в паспортному столі. Повний коридор людей, і всі мовчать. Думала, от-от станеться землетрус або катастрофа. Чекала різкого звуку — сирени чи вибухів. На парах в університеті професор щось скаже, потім зупиниться, щоб ми записали. А я сиджу і слухаю, як стукає серце. Вийду в коридор, заспокоюся і назад. Усі думали, що маю пронос.
Дівчина не ходить у театр і кіно. Живе сама. Щовечора голосно вмикає телевізор, радіо. Але це не допомагало. Прийшла лікуватися до столичного психотерапевта Валентини Паробій, 35 років.
— Страх тиші має один із 50 людей, — каже лікар. — Він накопичується з дитинства до 35–40 років. Тоді стає нестерпний.
У дітей страх тиші буває від надмірної опіки дорослих чи навпаки — жорстокості.
— Батьки за Іру надто переживали. Боялися, що не виспиться. Зачиняли двері й лишали одну в дитячій. Не дозволяли дивитися телевізор, слухати радіо. Лише книжки читала. Бояться ніжні, чутливі дітки. Бешкетники значно рідше.
— П'ять років тому прийшов 17-річний хлопець, — згадує психолог Лариса Кухар, член Всеукраїнської Асоціації екологічної допомоги. — Батьки його любили, не гнобили, не принижували. Часто брали взимку на пікнік у ліс. Коли бачив сніг навколо й панувала тиша, панікував. Був ніби у вакуумі, а вуха пробкою заткнули. Казав мені, що змалку боявся, що батьки помруть і нікого навколо не лишиться. Це — первісний страх смерті. Із нього виростають інші страхи. Щойно ми з ним це вияснили, почав собі говорити, що нічого не боїться. Тепер їздить у ліс.
— Якщо дитину щось вразило, згодом на таку ситуацію відреагує так само. 3-річного хлопчика вкусив собака, і він став боятися тварин. Це на все життя, якщо не змінити. Наступного разу, як підбіжить пес, мама мала би сказати: не бійся, це твій друг. Інший хлопець усе життя боявся грози. Старший брат малим силою виводив його на балкон дивитися на грім і блискавку. Батьки в наступну грозу мали б заспокоїти. Коли дитина обпеклася праскою чи батарею, пригорніть її, скажіть добрі слова. Бо боятиметься всього гарячого. Так само з тишею — заспокойте одразу. Поясніть, що звуки все одно є — шерех трави, подув вітру. Ввімкніть тиху музику чи звуки природи, коли малює чи готує уроки.
Долати страхи підлітків легше, бо швидко змінюються. Багатьом достатньо раз поговорити з психологом.
— Складніше з літніми людьми. Ті стоять на своєму до останнього. Ці згадки заховані так далеко, що шукаємо місяць-два, а то й півроку.
— Лишаю людину на самоті хвилин на 10–15. Страх уявляють чудовиськом чи вовком — поганим, але не страшним. Кажу, що він іде геть і не повертається.
Спортсмени не мають страхів, бо робота м'язів знімає стреси.
— Те саме у жителів села. Бо зранку до вечора пораються по господарству.
Телевізор вмикають для фону
Страх тиші мають дві третини українців, вважає кандидат медичних наук, столичний психотерапевт Дмитро Авдєєв, 48 років.
— Страх тиші є в тих, хто не хоче лишатися наодинці з собою. Найбільше таких людей у країнах із незрозумілим майбутнім і не найкращим минулим. В Україні люди бояться, бо в повній тиші в голову полізуть думки про проблеми. А вирішувати їх не хочуть. Зляться на всіх, але не на себе.
Каже, насправді бояться не тиші, а внутрішньої порожнечі.
— Весь час поспішають. Роблять усе, аби не думати про своє життя. Телевізор більше не розважає, його вмикають для фону. Останні роки цей фон найгірший — із насиллям, жорстокістю. Викиньте цей ящик і більше читайте. Замість слухати радіо спілкуйтеся з рідними, ходіть на природу. Запишіться на медитацію, займіться йогою — і страх як рукою зніме.
5 
35413
Коментарі