7 квітня 1963 року розпочався перший візит кубинського лідера Фіделя Кастро до СРСР. В умовах повної секретності його літак приземлився в Мурманську. Там йому показали базу підводних човнів і міжконтинентальні балістичні ракети – на знак того, що СРСР зможе захистити Кубу в разі вторгнення США. Замість запланованих трьох днів Кастро пробув у Радянському Союзі 38. Маршрут та час перебування в тому чи іншому місті не розголошували. За безпеку лідера Куби відповідали особисто перші секретарі обласних і республіканських комітетів партії. Кастро ходив пішки Москвою, просив зупинити поїзд, щоб пройтися тайгою, у Ленінграді побував у дитячому будинку. У Ташкенті захотів відвідати універмаг. Йому видали 5 крб на покупки. Кастро вибрав ремінь для брюк. За касу сів сам міністр торгівлі Узбекистану. Товстий чиновник не вліз у крісло касира, не зумів вибити чека. Допитливого Кастро ледь відтягнули від переляканого міністра.
Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов возив Фіделя по державних резиденціях і дачах. У грузинському місті Цхакая його пригощали сиром сулугуні. Він так сподобався кубинцеві, що Хрущов одразу розпорядився доставити на острів Свободи 300 т.
"Наступним пунктом у поїздці Кастро значилася Україна, – згадував Микола Леонов, його особистий перекладач. – Микита Сергійович подзвонив тодішньому першому секретареві української компартії Підгорному і сказав: "Не треба ніякого офіціозу, нехай куди скаже, туди й їде". "Заходимо в кабінет Підгорного. На столі величезна карта України. "Ткни, куди хочеш", – усміхається Підгорний. Фідель тицяє в передмістя Києва. Від'їжджаємо 40–50 кілометрів від столиці. Завертаємо у звичайне село, Кастро просить зупинити машину біля свиноферми. У своїх знаменитих армійських чоботях перемахує через парканчик і прямує до свинарки. Я – за ним. Знайомимося. Марія – вдова, втратила чоловіка на війні. Фідель запитує її про роботу. Потім каже: "А ходімо, Маріє, подивимося на твій дім, почастуєш чим-небудь?" – "Та немає в мене особливо нічого", – відповідає жінка. В результаті пішли. У хаті все простенько і скромно. Марія дістає хлібець, мочені яблука, яйця, сало, картоплю. Борщ теплий у печі. Фідель усміхається. Марія, ніяковіючи перед великими начальниками, не наважується дістати самогон. Але її вмовляють, хоч обслуга вже збігала і принесла коньяк з чарками. Нехитра трапеза закінчується задушевною бесідою Фіделя і Марії за життя. Фідель сяє: "Мені не треба ніяких сухих доповідей з економіки. Я щасливий побачити, що прості люди живуть у достатку".
Хрущов і Кастро підписали розлоге комюніке про розвиток відносин між країнами в усіх сферах. За півроку Фідель повернеться до СРСР, щоб побачити "російську зиму".
"По-перше, бути шпигуном безчесно, а по-друге – мені подобаються дівчата арійського типу, а німці забороняють євреям любити арійських дівчат", –
намагався віджартовуватися на допиті в НКВС 30-річний радянський фізик-теоретик Лев Ландау у відповідь на звинувачення, що він шпигував на користь Німеччини. Його, завідувача теоретичного відділу Інституту фізичних проблем АН СРСР, заарештували вранці 28 квітня 1938 року. Сталося це на четвертий день після того, як Ландау разом з одним із колег склав антисталінську листівку. Зрештою, у НКВС мали багато іншого компромату на вченого. Зокрема, записи його необережних висловлювань. Окрім того, чимало друзів і знайомих Ландау вже перебували за ґратами. Фізик провів у слідчому ізоляторі Бутирської в'язниці рівно рік. Його звільнили завдяки клопотанням директора ІФП Петра Капиці (на фото – сидить праворуч), який написав листи Сталіну й Молотову, а також заступництву данського фізика Нільса Бора. Ландау звільнили "на поруки академіка Капиці".
"Когда я учился на физтехе, среди студентов ходили легенды на тему "Ландау и женщины", – згадував один з його студентів. – Ландау никогда не скрывал от своих учеников, что за женщинами он признает только сексуальную привлекательность и никаких других возможных функций"
23 квітня 1919 року ЦК Російської компартії (більшовиків) доручив ЦК Компартії (більшовиків) України обговорити питання "за яких умов, коли і в якій формі може бути проведене злиття України з Радянською Росією".
25 квітня 1859-го в Порт-Саїді на єгипетському узбережжі Середземного моря почалося будівництво Суецького каналу. Керував ним французький інженер і дипломат Фердинанд де Лессепс (на фото). Штучна водна магістраль протяжністю 162,5 км мала сполучити Середземне та Червоне моря. За 10,5 року Суецький канал завглибшки до 8 м, шириною по дну 24 м і по поверхні води 70–100 м відкрили для судноплавства. Він скоротив шлях із Європи до Індійського океану на 8 тис. км. Щороку ним проходять 18 тис. кораблів.
27 квітня 1928 року НКВС і Наркомат охорони здоров'я Української СРР видали постанову "Про притягнення медичних працівників до трудового відбутку на боротьбу з епідеміями". У разі гострих епідемій та неможливості місцевими силами їх ліквідувати медичних працівників могли мобілізувати в порядку трудової повинності на термін до двох місяців.
2394 пасажири взяв на борт американський колісний пароплав "Султана", який плив річкою Міссісіпі з Нью-Орлеана до Сент-Луїса. Йшла до завершення Громадянська війна в США, більшість на борту були звільненими з полону солдатами Північного союзу.
За документами, судно могло прийняти не більш як 400 пасажирів. Несправний від початку подорожі паровий котел під час рейсу ремонтували. Але 27 квітня 1865 року, коли пароплав був неподалік Мемфіса, він таки вибухнув. Судно повністю охопило полум'я, та воно пливло далі. "Картина була жахлива. Палуби завалилися, одна труба впала за борт, серед язиків полум'я металися солдати. Вискакуючи з вогню, вони кидалися у воду, що була всіяна людьми, вдаряючись об їхні голови", – згадував очевидець, лейтенант Джо Елліот.
1653 особи були вбиті вибухом, загинули у вогні чи потонули. У лікарні від опіків померли ще 70. Ця катастрофа – досі найбільша в історії річкового транспорту. Але в тогочасній пресі трагедія була мало висвітлена. Всю увагу привернула смерть Джона Вілкса Бута – вбивці президента Авраама Лінкольна. Його застрелили за день до пожежі на "Султані".
9 
1
Коментарі