вівторок, 04 вересня 2012 15:58

"Ні Бенюк, ні Хостікоєв на могилу не приїхали. А Моїсеєв є"

30 серпня. 12.00. На Байкове кладовище, в сектор 52а, заїжджає жовтий "Богдан" з таб­личкою "Діти" на лобовому склі. З нього виходять кільканадцять акторів театру ім. Франка і Молодого театру. Прямують на могилу Богдана Ступки.

– Свічки треба взяти, – просить передати коричневу замшеву сумку жінка з яскраво­­каштановим волоссям, зібраним у пишну зачіску. На її обличчі світла пудра, на руці – перстень із масивним сріблястим каменем. Із подругою дістають із сумки дві тонкі свічки, запалюють їх.

Богдан Ступка похований в елітному ­секторі. Неподалік – могили футбольного тренера ­Валерія Лобановського, модельєра чоловічих костюмів Михайла Вороніна, оперної співачки Євгенії Мірошниченко, письменника ­Павла Загребельного, екс­заступника голови ­Верховної Ради Олександра Зінченка.

– Тут не прості люди лежать, тому до них не тільки родичі приходять, – каже прибиральниця кладовища 42­річна Тетяна. Вона збирає з могил зів'ялі квіти, складає в поліетиленовий пакет і несе на смітник. – До Амосова щодня ходять, квіти приносять, біля Лобановського завжди люди є. Але найчастіше буває, що перший рік навідуються, а потім забувають. Он надгробок художниці Тетяни ­Яблонської, – показує могилу, порослу бур'яном і чорно­брив­цями. Поряд валяються скручені ­мішки для сміття, що продають у будівельних гіпер­маркетах. – Трьох дочок має, а за цей рік не бачила, щоб хтось до неї приходив.

Через 5 хв після початку панахиди чорним Audi під'їжджає син Богдана Ступки 44­річний Остап. Він у джинсах і синьому піджаку, під очима мішки, обличчя змарніле. Йому дають запалену свічку, вітер гасить її. Остап проходить ближче до могили, від чиєїсь свічки підпалює вогник, але той знову затухає. Остап всю панахиду плаче. Хусточки не має, витирає очі руками.

– Сьогодні в театрі біля курилки проходила і згадала, що останнім часом часто Богдана Сильвестровича з цигаркою бачила, – упівголоса говорить молода жінка в довгому жовтому плащі. – Казала йому, що це шкідливо. А в нього очі такі сумні­сумні стали, відмахнувся: тепер можна. Видно, відчував, що хвороба невиліковна.

Із букетом білих айстр стоїть новий художній керівник театру ім. Франка 53­річний Станіслав Моїсеєв. Призначити його своїм наступником у заповіті попросив Богдан Ступка. Моїсеєв 16 років очолював Молодий ­театр. Частина "франківців" висловили незгоду з його призначенням.

– Дивися, ні Бенюк, ні Хостікоєв на могилу не приїхали. А Моїсеєв є, – шепоче літній чоловік із густою бородою і широкими бровами. – Він – розумний. Богдан не дарма його просив на своє місце.

На декоративний соняшник на могилі сідає бджола. Летить до людей, кружляє над натовпом.

– Не женіть її, це душа Сильвестровича. Я бачив таку ж на похоронах Ступки, вона літала від людей до могили, а потім кудись зник­ла, – шепоче нумеролог Сергій Петров. Вітер куйовдить йому рідке волосся. Роздає газету "Інопланетянин" із власною статтею про магію чисел у житті Ступки. Каже, що важливими цифрами в його долі були 4 і 9. Актор чорити місяці лежав у лікарні, дата його смерті 22.07.2012, що в сумі дає 16, а це 4х4. Також зазначає, що характер Ступки був визначений його іменем. Літера "б" символізує тягу до ризику, "о" – консерватизм, "г" – гарний смак, "д" – енергію власника, "а" – затребуваність, "н" – працездатність.

Люди просять Сергія Петрова не заважати священику правити панахиду.

– Когда артист умирает, он оставляет нишу, которую никто не может заполнить, – трохи пізніше кладе квіти на могилу 74­річний режисер ­Роберт Стуруа. На шиї в нього два мотузочки для окулярів – сонцезахисних і для гостроти зору. Стуруа – невисокий, з добродушним обличчям і животиком. Торік його звільнили з посади художнього керівника Тбіліського театру ім. Шота Руставелі. Кажуть, за слова, що хотів би бачити президентом Грузії "грузина, а не вірменина Саакашвілі". – У художника ­остается полотно, у писателя – книга, у музыканта – ноты, а у актера – ничего. Место, которое он занимал, как пустота в лаве, туда больше ничего не пройдет. Для меня это место останется незанятым никем. С Богданом я познакомился несколько лет назад, когда ставил с ним "Царя Эдипа". В прошлом году он пригласил меня к себе на юбилей. Он показался мне немного более трагическим, уставшим. Я не знал, что у него такая страшная болезнь. А у него, видимо, уже было такое предчувствие. Он был великим человеком. К сожалению, он не победил смерть. Но и она его не победила.

Священик питає, чи хоче хтось сказати щось про Богдана Ступку.

– Остап, скажи ты, – просить чоловіка Ірина, невістка Богдана Сильвестровича. Остап заперечно хитає головою. Із заднього сидіння автомобіля дістає букет рожевих жоржин. – Мовчати треба поки що про тата, – кладе квіти на могилу. – Мені батько не сниться, не турбує. Ми ще не усвідомили всього. Зараз краще заспокоїтися і працювати.

– Мій батько дружив із Богданом Сильвестровичем, – кладе свічку біля могили актор і режисер 52­річний Юрій Розстальний. Він прилетів із Мюнхена, грає там у театрі Blaue Maus. – Вони в один день отримали звання народних артистів. Коли батько помер, Ступка запросив мене на роботу в театр Франка. Давав поради, але це було так ненав'язливо, що я думав, ніби сам до цього дійшов. Якось жалівся йому на когось. А він каже: "Юрочка, Бога ради, хай собі ті люди роблять, як знають".

Остап Ступка голосно оголошує, що поминальний обід запланований на 13.00. Запрошує до театру ім. Франка.

Актриса Молодого театру 41­річна Рима Зюбіна біжить із білими айстрами вглиб кладовища. За кілька хвилин повертається з брудними руками.

– Богдан Сильвестрович дуже любив свою маму, – витирає пальці серветкою. – У кожній розмові згадував її. Коли вона ще жива була і дзвонила йому, то замість "до побачення" казала: "Сину, шануй людей, і тебе шануватимуть". Пам'ятав усіх, із ким зустрічався, навіть із шанувальниками, які лише раз квіти приходили йому подарувати. Питав, як їх звати, а потім при зустрічі любив здивувати людину, назвавши її по імені. Цим він причаровував усіх.

Одним з останніх кладовище залишає Станіслав Моїсеєв.

– Ще нічого не вирішено з виставами, в яких грав Богдан Ступка, – каже, перш ніж сісти в машину. – У Богдана Сильвестровича були такі ролі, для яких його особистість багато означала. Треба подумати, чи ці вистави тепер потрібні театру. Чи прийде на них глядач, якщо не гратиме Богдан Ступка.

О 13.00 біля могили не залишається нікого.До надгробка підходить сім'я з двома хлопчиками і дівчинкою. Діти граються у хованки за пам'ятниками Валерію Лобановському та Миколі Амосову. Хлопчик біжить до могили Ступки, перекидає вазу з квітами, розливає воду. Мати швидко ставить айстри й троянди на місце. У цей час менший син стає на коліна і задмухує лампадку. Мати шльопає його по сідницях.

– Ты же сама говорила, что нельзя ставить огонь возле деревьев, – рюмсає малий.

Жінка бере обох за руки й відводить від ­могили.

– Иногда вожу их сюда, рассказываю об известных людях, которые здесь похоронены, – говорить жінка. – Модельера Воронина мои дети сразу узнали. У мужа есть пиджак от него, и сыновья любят его примерять. Лобановского они тоже любят, потому что папа футболом увлекается. Про Ступку я им рассказывала, когда фильмы с его участием смотрели. В театр их не вожу, потому что маленькие еще, они же спокойно и 10 минут не посидят.

До могили підходить актриса 40­річна Оксана Батько. Вона – рідна сестра Ірини, невістки Богдана Сильвестровича.

– Я боялася його. Він завжди такий серйозний був, так хитро прижмурювався. Завжди пробиралася в гримерку повз його кабінет тихенько. Якось він почув мене, вийшов і каже: "Ти не даєш мені посилу. Я не можу через тебе грати на повну". Мені стало ніяково, і мене так прорвало, я розкрилася. Нещодавно приснився мені. Він користувався парфумами "Егоїст". Коли заходиш у театр і чуєш цей запах, значить, тато вдома. Ми так його називали, бо він, як до дітей, до нас ставився. У сні я заходжу в театр і чую запах "Егоїста", йду за ним на другий поверх. Двері кабінету Богдана Сильвестровича відчиняються, і він виходить із вишуканою хустиночкою на шиї, в капелюсі, і так хитро прищурюється, як тільки він уміє. Я розумію, що він нещодавно від нас відійшов, і мені дивно і радісно його бачити. Я розгубилася й кажу: "З приїздом!" Хочу обійняти його під руку, і раптом прокинулася.

Зараз ви читаєте новину «"Ні Бенюк, ні Хостікоєв на могилу не приїхали. А Моїсеєв є"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути