Віталій Рубан, 30 років, художник
Написав 192 портрети. Першим був портрет комбата у серпні 2005-го. Тоді ще служив у армії. Дослужив до капітана. Щодня йшов на роботу як на каторгу. Не хотів бачити своїх підлеглих і начальників. Портрет подарував. Відчував, що проблемно звільнятимуся. Довелося заплатити 3 тисячі гривень. Для мене це було тоді дуже дорого. Офіцерів просто так не відпускали. Порядку в армії не було, процвітали крадіжки. Потім прапорщик замовив портрет замполіта з дружиною. Згодом пішли замовлення з переодяганням у царський одяг. Після армії попрацював у кількох проектних фірмах. Займався системами мобільного зв'язку. З 2008-го працюю на себе. Вийшов на ринок, потіснив конкурентів, зайняв свою нішу.
Малювання передалося від батька-художника. Він був найманим працівником у художній майстерні. Батька не стало понад шість років тому. Моїх успіхів не встиг побачити. Головне - відчути призвання. Коли це твоє - піде легко. Малюю незалежно від настрою. Натхнення має бути, але замовники не зрозуміють, якщо я не встигну закінчити роботу до домовленого часу.
Клієнт приносить фото й каже, яким хоче бачити портрет. Якщо це копія класичної картини - додаю у фотошопі обличчя з фотографії на картини. Надсилаю замовнику ескіз портрета в олівці. Він має продивитися всі деталі, особливо елементи одягу на картинах із переодяганням. Проміжних етапів не надсилаю, бо це може злякати. Приймають уже готову роботу. Після закінчення змін не вношу, бо ескіз узгоджений. Зрідка просять прикрасити - забрати зморшки чи вії жінкам подовжити.
Скопіювати можна все. Це питання часу. Ренуара змалювати простіше за класичних майстрів, бо груба техніка, мазок розмашистий. За мотивами "Портрета актриси Жанни Самарі" Оґюста Ренуара написав портрет Вікторії, фінансового директора товариства "Миронівський хлібопродукт".
Копію "Джоконди" да Вінчі писав три тижні. Найважче, як і в кожній копії - досягти максимальної подібності. Усе може зіпсувати один мазок. Розмір полотна такий, як у Луврі — 53 на 77 см. Замовник живе в Борисполі, попросив копію для друга з Дніпропетровська. Побачив картину і каже: "Усе, друг обійдеться без подарунка". Повісив на стіні у своїй трикімнатній квартирі. Джоконду ще раз замовляли 2007-го. Саме тоді якраз виходив на ринок. Озвучив ціну - замовник не потягнув. Тоді це було 3 тисячі гривень. Він хотів багато картин купити дешево, а продати дорого. Напевне, знайшов іншого, який озвучив меншу ціну.
Обличчя, які хочеться малювати - красиві дівчата. Мрію вписати когось у роботу Жана Оґюста Доменіка Енґра "Принцеса де Броґлі". У неї фантастична блакитна сукня. Поки що не було кандидатів. Але одна російська художниця двічі писала з цієї картини Енґра, обличчя підставляла.
Найдорожча моя робота коштувала 11 тисяч гривень. Це був портрет сім'ї з шести осіб розміром 70 на 60 см із переодяганням у царське вбрання. На нього мав півтори-два тижні. Довелося лихачити, малювати ночами. Картина тим дорожча, чим більший її розмір, кількість персонажів, присутнє переодягання і чим менший термін написання. Постійні клієнти мають 5-15 відсотків знижки. Серед моїх клієнтів - компанії "Київстар", "Козирна карта", Ноблесс", "Приватбанк". Проекти веду паралельно. Доки фарба підсихає на одній картині, пишу іншу. Замовлень буває троє-четверо на місяць. Найбільше мав 10 замовлень, спав тоді по 3-4 години. Портрети з натури часто передають образ не до кінця. Людина рухається. З фотографії виходить точніше.
Прагну досягти рівня старих майстрів фламандського живопису. Вивчаю їхню техніку за дисками Олексія Антонова. Він виїхав до США, докопався до манускриптів, малює й видає навчальні диски. Техніка має вісім шарів фарби. Спершу пишуться коричневі шари, потім "мертвий" чорно-білий - тіні й напівтіні. Кожен шар просвічується. Така картина пишеться щонайменше півроку. Для себе малювати не встигаю. Досі не написав портрети дружини й дочки.
Портрет Тамари в царському одязі. Олія, полотно (50х70см), 2008
Чоловік замовив портрет дружини. Бачить її царицею. Приніс фото, попросив переодягнути. Запропонував йому три варіанти цариць. Обрали роботу Володимира Маковського "Імператриця Марія Федорівна" 1912 року. Завжди підписую, чиї картини беру за основу. Дуже люблю царську тематику. Одягнути людину зараз у такий одяг неможливо - в яких музеях шукати такі костюми? У майстрів є чого повчитися. Наслідую стиль художника - у Маковського грубші мазки, зазвичай я прописую детальніше. Силует цариці повернули, щоб не повертати обличчя на фотографії. Тамара має вольовий характер. У них є все - дім, дача, квартира. Хотіли, щоб під інтер'єр виглядала красиво. Такі портрети люди сприймають серйозно. Це не шарж.
Портрет Вадима Євтушенка. Олія, полотно (60х80 см), 2008
Євтушенко - форвард київсього "Динамо", гримів у 1980-1990 роках, зараз тренер у Чехії. Замовила портрет Галина, дружина воротаря Віктора Чанова. Євтушенко з Чановим грали в одній команді. Галина розповідає: "Вадим постійно у спортивній формі. Хотілося побачити в протилежному образі". Вирішили написати портрет у генеральських еполетах. Використав роботу Ернеса Ліпгарта "Портрет Миколи ІІ" написану 1896-го. Спростив, там більше орденів. Вадим міцніший за царя, комплекції додав, ордени забрав, повернув постать в інший бік, портрет зробив по пояс. Галина дзвонила, казала що дуже був задоволений. Навіть у інтерв'ю "Руcской газете" згадав як найоригінальніщий подарунок до ювілею: "Дуже красива картина. Чому в генеральському мундирі? Цього до кінця так і не зміг зрозуміти. Бо в запас я, "динамовець", пішов у званні старшого лейтенанта".
"Великодушність Сципіона", Олія, полотно (100х50 см), 2007
У ролі історичних персонажів картини Ніколя Пуссена - працівники фірми "Сервіс Солюшнз". Дівчина з фірми прийшла з фотографіями, каже: "Хочемо створити". Персонажів мало бути 12, бажала вписати їх у "Таємну вечерю" Леонардо да Вінчі. Я не хотів цього вписувати у лице Ісуса директора фірми. Боюся, усі ми під Всевишнім ходимо. Вона думала декілька днів, і врешті погодилася. Запропонувала "Великодушність Сципіона". Залишилося вирішити, які лиця куди впишуться. Перелопатили 2 гігабайта фотографій. Знімки були з корпоратива, це все було в один день. Шукали кожну людину в різних ракурсах. Директор звичайно посередині. Затвердили проект. Довелося швидко робити. Півтора-два тижня, вісім чоловік. Уперше відчув тоді, що таке не висипатися. Тоді був ще найманим працівником. Пишу, вирубаюся на 20 хвилин, щось мене будить, треба на роботу. Головна задача - щоб усі клієнти себе впізнали, кожен був задоволений. Ніхто не скаржився. Через рік полотно привезли, покрив лаком.
Портрет Вікторії. Олія, полотно (40х60см), 2008
Замовляв хлопець Дмитро для своєї дівчини. Він працює в туристичній компанії. Прийшов говорить: "Хочу увековечить". Кажу: "Без проблем". Одразу знав, що хоче Джоконду. Ходив до моїх конкурентів, але потім вирішив: "Виталий, хочу у вас". На картині світло падає зліва зверху. Не всі фотографії підходили. Тут видно що вона в офісі сидить, але світло зверху. Вставив її обличчя в Мону Лізу в фотошопі, подивилися - усе нормально, усе сходиться. Додав тіней, бо обличчя засвітле, щоб не виглядало непрофесійно. Писав 10 днів швидким темпом, щоб устигнути до дня народження. Тоді ще працював у офісі, якраз створював свій сайт. Основній роботі приділяв 3 години замість 8, почав здавати менше проектів. Потім захворів і вирішив взагалі звільнитися.
Портрет Алли. Олія, полотно (40х60см), 2010
Чоловік посварився з жінкою. Він хоче дітей, а вона ще сумнівається, не готова. Живуть разом досить довго. Прийшов замовити портрет, каже, що йому подобається Венера. Поставили в мушлю. Надихнула Венера Адольфа-Вільяма Буґро. На фотографії Алла була одягнута. Чоловік каже: "Треба натяк на те, що я від неї хочу. А хочу дівчинку". Янголятко і є цим натяком. Потім дзвонив - зійшлися, живуть разом, картину повісили. Квартира в них у помаранчевих тонах, сама вона руденька.
1 
1
Коментарі