Письменниця Оксана Форостина вважає, що в літературі події, які відбуваються зараз в україні, будуть осмислені не раніше, ніж років за 10. До того часу література буде репортажною, фіксуватиме факти і події, які швидко змінюються.
- Романи пишуться з певної дистанції. Юрій Андрухович описав перебудову 80-х у романі "Перверзія", який вийшов у 1997. Про 2000-ні зараз пише багато Жадан. Для того, щоб написати про сучасну Україну, потрібна дистанція в кілька років.
- Війна - значно більше потрясіння, ніж події попередніх кількох десятиліть.
- Тому переосмислення буде навіть довше. Все ж таки це велика травма, попереду в нас, очевидно, кілька років воєнних романів, "українських Ремарків", умовно кажучи: репортажної прози, белетристики, документалістики, яка буде пов'язана з війною. Потрібні кілька років живого відтворення по слідах. А от повноцінне осмислення - це перспектива тривалістю не менш ніж років у 10.
- Чи може масове мистецтво об'єднати схід і центр України?
Не скажу, що майданне мистецтво було тільки народним. Воно було різне. Зрештою, на Майдані були дві сцени — велика і маленька. Але саме масове мистецтво зрозуміле всім. Майданний жаргон був переважно голлівудського походження. Ми ж навіть між собою послуговувалися мовою фентезі:" беркут" називали орками, вживали меми з Зоряних воєн: "Переходь на світлий бік сили, у нас чай і печеньки". Люди обирали мову, яка є нейтральною і політкоректною. Тому що "Зоряні війни" для всіх "Зоряні війни", завдяки цьому складні речі, пов'язані з нашою заплутаною ситуацією в Україні, легко було пояснювати й іноземцям. Бо для них це взагалі був космос. Вони не розуміли, чому в нас так аситуація з міліцією. Ці всі речі треба було пояснювати. І в цій ситуації звернення до мови поп-культури допомагало складні локальні речі пояснити глобальному світу. Масова культура свою роль відіграла. Допомогла пояснити світові зміни. які з нами відбувалися.
- Які зміни відбулися особисто з вами?
Можу точно сказати, що я позбулася кількох людей, на жаль, багато хто дуже розчарував. Я, можливо, стала більш непримирима. Навчилася легко припиняти з спілкування з людьми. з якими розходжуся в поглядах. Якщо бути до кінця чесною, треба не просто переривати зв'язки з людиною, а відмовлятися від тих хороших спогадів, які в тебе були. Це фактично перезавантаження своєї ідентичності, тому що все ж таки наш досвід нас формує. Якщо від якоїсь частини досвіду доводиться відмовлятися, то це означає, що ти ніби себе ліпиш наново. З іншого боку, були протилежні речі: люди, яких я раніше не розгледіла, недооцінила, показали себе героями насправді. Для мене ці місяці також були місяцями сорому за свою колишню недалекоглядність.
Пітер Померанцев у своїй книзі "Ніщо не правда і все можливо", пише про феномен порожнечі, який часто притаманний людям в імперських умовах. Вони приймають і висловлюють ті думки. які їм нав'язують ззовні - лише тому, що не мають власного погляду, носять у собі порожнечу. Це типова ситуація нинішньої Росії. Українці від такого виду порожнечі застраховані. бо мають внутрішню опірність.
Однак зараз ми маємо справу з порожнечею іншого типу - тією, яка утворилася внаслідок великих потрясінь - все обнулилося, стара система розвалилася, нової ще немає. Час Майдану і після Майдану для мене особисто це був часом заповнення наново цієї порожнечі. Я не можу сказати, що це найприємніша річ. Це дискомфорт: треба розставляти всі пріоритети і цінності в голові наново - а це енергозатратно.
5 
4880
Коментарі