17 грудня в Києві на 66-му році життя пішов з життя поет та перекладач Олега Лишега. В нього була дуже важка пневмонія, останні кілька днів  провів у реанімації. Сьогодні о 15.00 у столичній Спілці письменників відбулося прощання з померлим.

У ніч із четверга на п'ятницю труна з тілом поета перебуватиме в церкві на Аскольдовій могилі. Похорон відбудеться в суботу в Тисмениці, там, де поет народився у 1949-му році.

Спогадами про Лишегу з Gazeta.ua поділився львівський поет і літературознавець Віктор Неборак.

- Лишега на людях був погідним, приязним чоловіком. Хоча в середині у нього зажди сиділо відчуття нестримної деградації світу. Він намагався знайти щось справжнє і ці його постійні переїзди пов'язані з тим, що він просто не міг спостерігати, як той Буда, за тим, що все гине. Найкраще почувався в рідній Тисмениці на івано-франківщині.

Недавно знайшов в мережі любительський фільм середини 1990-х, де Лишега, ще худий 40-річний, на батьківському подвір'ї видає розкішний монолог про своє відчування того, що все западається в прірву, як загиджується, перетворюється в гноївку, як смородом тхне від лісів.
Олег Лишега ніде надовго не затримувався. Хоча мав у Києві власну пристань. Отримав квартиру-готельку від Спілки письменників. Це були останні крихти з пирога під назвою СРСР, що от-от мав розвалитися. Наприкінці 2013 півроку прожив у столиці. Робив канапки, по-різному прислужував протестувальникам на Майдані. Втік до Львова, коли почалась військова фаза протистоянь з владою. Був мирною людиною, подібно до Святого Франциска уникав насильства.

Олег Лишега працював над перекладами американського письменник Генрі Торо. Торо жив у лісі, на березі ставу у хатині, що сам собі побудував, та самостійно забезпечував себе усім необхідним для життя. Цей експеримент з виживання він описав у своїй книзі "Уолден, або Життя в лісі". Переклад цієї книжки, напевно, найголовніше з того, що не встиг здійснити Лишега. Знаю, що домовлявся з Іваном Малковичем про випуск цієї книги. Лишега сам був людиною в пошуках автентики. Всіляка техніка, електроніка в нього викликала підозру. Працював на друкарській машинці, яку одного разу загубив у електричці. Як і свій єдиний великий роман, над яким працював п'ять років.

До книги поезій Лишеги "Зима в Тисмениці" її видавець Малкович також додав переклади Лишеги, суголосні поезії, яку писав сам. Він був останнім натурфілософом нашої поезії. Цей напрямок починається від Григорія Сковороди, охоплює раннього Тичину, Свідзінського. Лишега наголошував, що на нього також дуже вплинула "київська школа" - Микола Воробйов, Василь Голобородько, Михайло Григорів, Кіктор Кордун. В Лишеги є чудове есе "Adamo et Diana", де він пише про "Київську школу", а насправді про свою молодість у Києві і Львові. Це найкраще есе, написане українською мовою. Має 7 сторінок і ще 30 сторінок постскриптуму. Просто готовий сценарій гарного арт-хаузного фільму.

Багато років Лишега займався скульптурою. Його роботи сприймаються як авангард і архаїка одночасно. Сам оформлював свої книжки. Лише Малкович не залагодив з ним це, бо мав вже постійний дизайн серії. Дозволив лише обрати колір – теракотовий, наче глина. Також існує легенда, що в сім'ї Малковичів є якесь родове прокляття із пацюками - не можуть їх терпіти. Тож Іван, як упорядник книги Лишеги, вірша "Пацюк" до збірки "не впустив". Іван і Олег бачились досить рідко, але приятелями були добрими. Видавець дуже опікувався Олегом ці останні дні хвороби.
---------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Олег Лишега - перший український поет, якого нагородили міжнародною премією ПЕН-клубу за поетичний переклад. Вручення нагороди йому та його перекладачеві Джеймсу Брасфілду відбулося 15 травня 2000 року в Театрі Волтера Ріда в Лінкольн-центрі, Ньйю-Йорк. Член журі, американська поетеса Рейчел Гадас, зокрема зазначила: "Лишега веде нас до ноктюрного світу, де темні дерева, заледенілі стави та невидимі істоти віщують появу альтернативного всесвіту, де можна будь-що втратити та віднайти".
18 січня 2013 року зі своєю збіркою "Великий міст" Лишега став лауреатом премії "ЛітАкцент року - 2012" в номінації "Художня література".
Перекладав українською твори Томаса Стернза Еліота, Езри Паунда, Девіда Герберта Лоуренса, Марка Твена, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат, Роберта Пенна Воррена та Джона Кітса.

Автор збірок "Великий міст" "Снігові та вогню", п'єси "Друже Лі Бо, брате Ду Фу..", есе "Флейта землі і флейта неба" та "Adamo et Diana" тощо.

×