— Чего же ты наврал, что целоваться умеешь? — питає рудоволоса акторка Катерина Молчанова, 26 років, свого 17-річного партнера по фільму Євгена Рибу. У фільмі "Моя русалка, моя Лореляй" грають юну повію з приморського містечка і школяра, що в неї закохався. З 16 квітня картина грузинської режисерки 66-річної Нани Джорджадзе виходить в український прокат. Знімали її 2012-го в Одесі й Білгороді-Дністровському.
— На пробах спитали, чи умію плавати, на вєліку їздити, вірш якийсь прочитати. Ну і все, короче, — каже Євген Риба. На момент зйомок актору з Дніпропетровська було 14. — Сценарій не показували. Посадили навпроти Каті і сказали: зізнавайся в коханні, як умієш.
— Це такий стиль роботи Нани: не давати зубрити акторам текст. Перед камерою доводиться проживати всі несподівані ситуації їхніх персонажів по-справжньому, — ділиться враженнями від зйомок одеситка Катерина Молчанова. — Ми з Женею провели якийсь час разом. У житті між нами навіть більша різниця, ніж по фільму. Але я відчула, що хлопець справді втріскався в мене по самі вуха. І його зізнання в кадрі були щирі. Хоча, по закінченню зйомок, він, як і всі чоловіки, поїхав додому і не давав про себе знати три роки.
За Нюркою, героїнею Катерини, сохнуть усі чоловіки міста. Вона підробляє повією в порту, але мріє потрапити до Москви, стати актрисою і зіграти Анжеліку краще за француженку Мішель Мерсьє. За ніч кохання, обіцяну дільничому міліціонеру, виграє в лотерею червоний автомобіль — "Волинянку". Двоє школярів вирішують одружитися з Нюркою, аби в придане отримати машину. Але один із хлопців закохується в неї по-справжньому. Його основний конкурент — міліціонер. Дільничого зіграв лідер рок-гурту "Воплі Відоплясова" Олег Скрипка, 50 років.
— Завжди звертаю увагу на прикмети, знаки, — розповідає він. — У новорічну ніч 2012‑го мали виступати на Майдані. Запізнювалися через затори на дорогах. Вирішили відкривати шампанське прямо в машині, коли побачили, що вже північ. І раптом нам у вікно просовується голова міліціонера. "Олєжа, з Новим роком!" — вигукує і відпускає. Але все одно подумав: як Новий рік зустрінеш, так і проведеш. Тепер матиму проблеми з міліцією цілий рік. Особливих конфліктів у мене з ними не було. Але самому довелося приміряти міліцейську форму. Натягнули на мене штани на три розміри більші і кітель на три розміри менший. Сподобалось у моєму героєві, що якийсь момент з нього вилазить глибоко приховане благородство. Він допомагає своєму супернику маленькому Феді. Я сам сентиментальний, люблю кіно про наївне, трохи опереточне кохання. Таких фільмів не вистачає Україні. Знімаємо про важке життя, або про трагічне минуле. Завалюють сценаріями про козаків, з морем крові, когось на палю саджають, усе палає. Чомусь ніхто не може зняти добру комедію або хороше історичне кіно — без сліз і страждань. Щось пригодницьке, як "Тарас Бульба", тільки без російської ідеології.
Картина російською. Олег Скрипка погодився на зйомки, бо йому пообіцяли україномовну версію.
— Знімати тут кіно російською — це підривати державний устрій України, — продовжує Скрипка. — Але, на жаль, у творців картини закінчилися гроші. І дублювати фільм не будуть. Частину бюджету мали оплатити росіяни. Але через мою участь у картині відмовили в російському прокаті. Тому хоч і знімали в нашій Одесі, показуємо скоріше стару Україну часів Януковича, ностальгуючу за совком. Дія ж відбувається наче в спогадах героїв. Я ходжу в радянській формі. Хоча одесити вже довели, що вони вважають своє місто українським.
Кошторис стрічки — $900 тис.
— У нас є епізодична роль шаленого вагоновожатого трамваю — рокера. Хотіли на неї запросити Івана Охлобистіна (російський актор, який відкрито симпатизує ДНР та ЛНР не раз озвучував антиукраїнські висловлювання — "ГПУ"). Добре, що не зробили цього. А то б фільм заборонили не тільки в Росії, але й тут, — додає продюсер картини Валерій Калмиков, 60 років. — Зняли справжнього одеського водія трамваю.
Фільм "Моя Русалка, моя Лореляй" покажуть у кінотеатрах 25 міст України.
5 
35413
Коментарі