— Аби збірка з'явилася у Чернівцях, відмовила двом столичним видавцям, — каже Оксана Забужко. 8 вересня в органному залі чернівецької Вірменської церкви вона презентувала нову збірку есеїв "З мапи книг і людей". Організатором події та видавцем став поетичний фестиваль "Меридіан Черновіц", що пройшов утретє.
— Сьогодні виступала на базарі, — розповідає Оксана Стефанівна про літературні читання на місцевому Калинівському ринку. Разом із нею виступили поети Катерина Бабкіна, Остап Сливинський, Ігор Померанцев. — Ідея абсолютно божевільна — поставити сцену посеред рядів з ошелешеними бабцями, які продають тут свій товар. Але було шалено цікаво. Після першого мого вірша до сцени підійшла жінка з повним кошиком малин. І подала мені цілу склянку з ягодами. Кажу: "У мене грошей при собі немає". А вона: "Нічого-нічого, у вас рука легка". Це був найдорожчий гонорар за поетичні читання, який я будь-коли одержувала.
В останньому ряді розляглися на стільцях підлітки у кепках і вузьких джинсах. Позаду височіє орган, зі стелі звисають мідні люстри-підсвічники. У кутку за столиком продають збірку Забужко. Просять 55 грн. Книжка має м'яку палітурку. На звороті — чорно-біла фотографія письменниці у лісі. Біля ніг розляглися два великі пси.
— Есеї писала 12 років. Це дві мапи людей і книжок, які вплинули на моє життя. Збірка є своєрідною спробою віддати борги культурі. З віком більше розумієш, чим ти завдячуєш книжкам і як вони тебе виліпили. Зосередилася переважно на тому, що запам'ятала з дитячого і юнацького читання. Відкриває книжку текст про Вінні-Пуха. Це перший персонаж, з яким себе ідентифікувала. Принаймні тому, що він теж писав віршики. І я їх писала з дописемного віку. Окремим розділом йдуть короткі портрети дорогих мені людей, які вплинули на формування мого світогляду — Юрія Шевельова, Юрія Покальчука, Соломії Павличко і дисидента Леоніда Плюща.
Після презентації до письменниці вишиковується черга за автографами.
— Пані Оксано, підпишіть, будь ласка, хоч я і не слухався, — простягає збірку сивий чоловік.
— Ви поводили себе нечемно? — ставить підпис Забужко.
— Я не слухав краси ваших текстів, я слухав вас. У школі завжди сідав за першою партою. І тут сів у першому ряді.
— І ставили мені очка?
— Може, і ставив, — відступає назад шанувальник і йде до виходу. За спиною письменниці нервово поглядає на годинник президент фестивалю Святослав Померанцев. Просить читачів приходити за підписами Забужко завтра на автограф-сесію. На його слова ніхто не реагує.
— Уже встиг прочитати есей на п'ять сторінок про Тичину, — каже 62-річний Юрій Якимчук. Він сидить наприкінці залу. Схилився над щойно купленим томиком. — Це поет, який на слуху з дитинства. Зараз читаю його онукам "А я у гай ходила по квітку от яку...". Це трагічна особистість у нашій культурі. Забужко пише про це щиро і правдиво. У неї відсутні, як у багатьох молодих, злоба й зневага. Шкода, що з такою літературою Оксана Забужко ще не лауреат Шевченківської премії.
3 
1
Коментарі