— Мені легше організувати гастролі за кордоном, ніж в Україні, — каже вокалістка гурту "Українські барви" 33-річна Оксана Стебельська у столичному театрі "Сузіря" з нагоди 10-річчя колективу. — Нашу команду там усі знають і люблять, а тут ніхто не хоче чути. Один продюсер казав мені: "Оксано, чого ти паришся? Одягнула б червоний ліфчик, високі ботфорти — і всі проблеми одразу вирішилися б".

Квартет "Українські барви" створили 1999-го. Його склад кілька разів змінювався.

— Кілька років тому гастролювали в Америці. Наш скрипаль не схотів повертатися — лишився там. Тепер він грає в оркестрі. Кілька людей пішли від нас, бо знайшли роботу, за яку запропонували більші гроші. Постійний склад колективу — Михайло Кашук, Вячаслав Філонов, мій чоловік Роман Кука та я — вже шість років разом.

Оксана обіймає за плечі свого чоловіка. У колективі він грає на кларнеті, телинці й сопілці.

— Раніше 80 відсотків концертів давали за кордоном, решту в Україні, — каже вона. — Тепер — навпаки. Хочемо, щоб нас знали і тут. Якщо ще трохи поїздимо, то нікому в Україні взагалі не будемо потрібні. Цього року наша донька пішла до школи. Раніше брали її з собою або відвозили до бабусі у Львів. Тепер цього не робимо, хочемо, щоб гарно вчилася.

Каже, в іноземців Україна асоціюється з шароварами, варениками та піснею "Підманула, підвела".

— Змінити цю картинку важко. Вважають, що сальса — це модно, престижно, бо її весь час показують по телебаченню. Якось в Америці виконували композицію Мирослава Скорика "Щедрик". Усі думали, що це американський хорал. Казали — бути цього не може, це мелодія перед Різдвом звучить на вулицях та у кожному супермаркеті. Звинувачували у привласненні цього твору. Я роздруковувала з Інтернету довідки, щоб довести свою правоту.

Жаліється, що назва гурту багатьом не подобається:

— Якось запрошувала на концерт українське телебачення. Як тільки озвучую назву — кажуть, що це нікого не зацікавить. Ми так назвалися, бо забарвлюємо народні пісні, даруємо їм нове звучання.

Квартет мав концерти у США, Канаді, Греції, Франції, Німеччині, Польщі, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Угорщині.

— Працюємо з Гарвардським та Єльським університетами. 2000-го дали п"ять концертів в ООН, куди запросили послів та дипломатів усіх держав. Коли виконували коломийки, всі дивувалися. Вони не чули про такий музичний пласт. Японську, американську музику пізнають із перших акордів. Треба, щоб ми настирливіше пропагували своє мистецтво, тоді і про нас знатимуть у світі.

— Ми залучаємо американські, латиноамериканські ритми. З ними наша пісня починає колосально звучати, — додає Роман Кука. — У нас — дві скрипки, кларнет та баян. Кожен інструмент підсилює решту, вони звучать колоритніше.

25 листопада гурт давав концерт у столичному Будинку офіцерів.

— Грали класику, фольклор, джаз, рок-н-рол, джайв, кантрі, квік-степ з українським забарвленням. Якщо цього не робити, то скоро всі будемо танцювати тільки сальсу і співати російські пісні.

×