"Іловайськ" видали українською й російською

 

— "Іловайськ" — це наче дзеркало чи скло, яке збільшує всі проблеми нашої країни в кілька разів. Показує подвиги й трагедії. Дає змогу подивитися на все це зі сторони, — каже сумський письменник Євген Положій, 47 років. Із новою книжкою "Іловайськ" у вересні відвідав вісім міст України. У харківському видавництві "Фоліо" вона вийшла двома мовами — українською й російською. Переклад — авторський.

Товариш Євгена веде пошук загиблих солдатів. Він показав письменнику знімки решток військових, які загинули в Іловайську. Тоді у Євгена виникла ідея присвятити цій темі книжку.

— Нормальна людина спокійно на такі фото дивитися не може. А пошуковці — стійкі. Фіксують усі деталі, що допомогли б розпізнати людину, аби потім її поховати. Я почув, що під Іловайськом відкопали вже 150 тіл. А офіційно нам казали, що загинули 107 осіб (зараз слідчі називають імена 209 загиблих під Іловайськом у серпні ­2014-го. Ще 157 тіл не розпізнали. — "ГПУ"). А як же ті, хто згорів, кого підірвали? Цифри не сходилися. Вирішив вивчити тему. Записав 70 інтерв'ю зі свідками трагедії. Найбільше не хотіли розказувати високопосадовці. Згодом бачив, що в інтерв'ю на телебаченні розповідали зовсім інші версії. Або додавали до перших версій якусь нову.

Книга "Іловайськ" — збірка художніх історій, заснованих на реальних подіях.

— Мені часто казали, що я все це придумав, аби видавити сльозу в читачів. Але війна — це штука, під час якої трапляються неймовірні речі. Як-от сталося з Іваном, позивний "Адвокат". Йому я присвятив одну з новел. Чоловіка відправили рятувати військових під Іловайськ. Вони там заблукали. Івана сильно поранили. Лежав поряд із дорогою, стікав кров'ю. Знеболювальне скінчилося, а тут ще й спека. Думав, кінець. Аж тут побачив, як повільно наближається машина з білим прапором. Так себе маркували цивільні мешканці. З неї вискочив поранений чоловік, а за кілька хвилин випала поранена дівчинка років п'яти. В автівці лишилися вже вбиті бабуся й старша сестра. Маму поранили найтяжче. Знала, що помре. Сказала Івану, який сам був ледь живий: "Мусиш вижити, аби врятувати мою доньку". Так і сталося. Чоловік мусив жити, аби два дні добиратися з тим дитям до цивілізації. Дівчинка вижила, зараз у родичів. Сам Ваня теж вижив. А потім мені цю історію розповів.

×