"Наш президент — гопнік" — така назва вірша харківського поета-слемера Артема Полежаки, 35 років. У березні із житомирським гуртом "Барабас" він видасть альбом, в якому співатиме цю поезію під музику.
— Пісню супроводжуватимуть два барабани і бас-гітара, — зустрічаємося з Артемом Полежакою біля станції метро Кловська. На вулиці 7 градусів морозу, він пропонує посидіти на лавці. — Написав цей вірш, коли йшов до Мистецького дворика на свій перший концерт з гуртом "Барабас". Одразу виклав поезію в інтернеті. Негативних відгуків не було — вірш усім сподобався. Як зустрічаюся із друзями, першим ділом просять його прочитати.
Запитую, чи не боїться негативної реакції правоохоронних органів.
— Як і почнуться переслідування, не буде соромно, що "в наш жестокий век восславил я свободу". Поки що ніяких погроз не було.
Розповідає, що торік хотів балотуватися у президенти.
— Тиждень разом з мистецьким об'єднанням "Остання барикада" розробляли програму. Основне положення — безкоштовне пиво для усіх громадян. Тоді люди не пропиватимуть гроші, а вкладатимуть їх у розвиток культури та економіки. Також написав, що пісня "Владімірский централ" має стати гімном України. Із документами подав чотири фотокартки. На них я бухаю, загоряю на пляжі, п'яний валяюся. Коли поклав ці фотки на стіл, секретарка навіть не усміхнулася. Звикла, що президентами хочуть бути багато фріків. Мою заяву відхилили, бо була мала застава — всього 2,5 тисячі гривень, а треба було 2,5 мільйона.
За місяць до виборів почали з друзями лімерики (короткий гумористичний вірш. — "ГПУ") писати. Я склав такий: "Кандидат в президенты Тигибко проводил агатацию гибко. А когда обещал, до того подслащал, что потом кое-где было липко".
До лавки підходить чоловік в окулярах, тримає стос книжок.
— Я із видавництва, — звертається до поета. — Хочу дізнатися вашу думку про новий продукт.
— Ми не читаємо, — відмахується Артем і ховає ніс у плетений шарф.
Артем Полежака працює дизайнером меблів. Торік видав свою першу збірку "Мої нездійснені мрії". Поезій в ній не було, лише малюнки.
— Зараз у багатьох поетів така манічка — написав три вірші й уже йому треба збірочку. Потім вона лежить на полицях, ніхто не купує. Я зробив малюнки-розмальовки за мотивами своїх віршів і склав збірку. Мамі таку соромно дарувати, бо в ній багато еротики. Друзі пропонували зобразити Януковича. Відмовився, бо він і так в образі — нічого не відняти, ні добавити. Як сумно стає, включаю записи з ляпами президента й одразу веселішаю.
Колупає сніг коричневими чоботами із зображенням доларів. Каже, купив їх на секонд-хенді три роки тому.
— Мене там добре запам'ятали, бо лисих чоловіків не часто зустрінеш. Раніше мав розкішне волосся до плечей, носив круглі окуляри і довгий смугастий шарф. Дівчата казали услід: "Гаррі Поттер пішов". Коли на екрани вийшов серіал "Не родись вродливою", почув, як дівчата за спиною сміялися: "Смотри, смотри, очки как у Кати Пушкаревой". Прийшов додому і наголо побрився.
Підходить до собаки, що спить біля сходів. Обіймає її за спину, щоб сфотографуватися. Пес тікає, на бігу гавкає. Поет підходить до стенда з рекламою пива, облизується.
— "Ходять різні чутки про мене. У генделяках, на шпальтах газет кажуть, нібито скоро я стану видатний український поет. Та буває, закінчиться пиво і заплачеш собі один: чи невже я отак і залишусь — невідомий високий блондин? Але, втім, хтось припреться з баклажкою і подумаєш: такі нєт. Люди знають, кого називають видатний український поет!". Коли у Житомирі записували якусь пісню, із товаришем пили пиво. Не пам'ятаю, скільки разів бігали у магазин. Та на ранок нарахували 14 порожніх 2-літрових пляшок.
31 
1
Коментарі