Якою, на ваш погляд, є допустима міра втручання редактора в авторський текст?
- Все залежить від тексту. Є тексти грамотні, тоді редактор втручається мало. Є ж такі, які треба майже переписувати. За кожним текстом бачу автора, його реакцію. Тому намагаюсь виправляти виважено. Завдання редактора – удосконалити, поліпшити авторський текст, а не змінити його. Редагуючи текст того чи того автора, я завжди показую, як виглядає текст з моїми зауваженнями, пропоную авторові переглянути, прочитати зредагований текст. Іноді виникають дискусії стосовно того чи того слова, тієї чи тієї конструкції, автор емоційно реагує, але загалом все відбувається неконфліктно. Важливо належно аргументувати свої виправлення. Я люблю авторів і люблю їхні тексти. Але я також дбаю про читачів, про нашу культуру мови, тому редагую, або, як я кажу, облагороджую тексти.
Як ви оцінюєте рівень літературного редагування в українських медіа?
- Слухаючи радіо, дивлячись телепередачі, читаючи газети, інтернет-ЗМІ, помітно, де попрацював редактор, а куди його "не допустили". Найслабше місце – мабуть, численні помилки в титрах, у рухомих рядках на ТБ. Це зовсім не дрібниці. Це зумовлює скепсис грамотної частини аудиторії, вона втрачає довіру до медіа. Логіка така: якщо люди не здатні перевірити написання чи переклад слова за словником, чи здатні вони точно передати факти? Керівники газет, журналів, видавництв, телеканалів, агенцій, інтернет-видань, якщо вони справді фахівці, а не просто портфеленосці, зобов'язані дбати про мовну культуру. Низька мовна культура ЗМІ – це як зіпсований йогурт. Ми ж його не будемо ні купувати, ні їсти. Так і неграмотні ЗМІ викликають нестравність у грамотного читача.
Як оцінюєте медіа з яскравим мовним стилем – телеканал СТБ, журнал "Країна", часопис "Критика"? Про які процеси в мові і в суспільстві свідчить поява й існування мовно-самобутніх ЗМІ?
- Добре, що маємо такі медії. Вони показують багатство нашої мови. І телеканал СТБ, і журнал "Країна", "Газета по-українськи", і часопис "Критика", часопис "Ї" ояскравлюють мову, мовлення. Хоча всі вони з різними мовними форматами. Якщо часописи "Критика", "Ї", телеканал СТБ послуговуються Харківським правописом, то журнал "Країна", "Газета по-українськи" зберігають мовлення своїх героїв, а це переважно суржик… І те, і те має свої особливості, свою місію, і неоднозначне з наукового погляду…
Нам треба плекати літературну мову, збагачувати її і давніми словами, і новими. Особливо потрібно звертати увагу на синтаксис, часто він неукраїнський.
Потрібно "Зробімо", "Ходімо", "Не говорімо про це, або Годі про це"
Зусібіч чуємо: "Давайте зробимо…", "Давайте підемо…", "Давайте не будемо про це говорити.."… А потрібно "Зробімо", "Ходімо", "Не говорімо про це, або Годі про це"…
Маємо клопоти із найвищим ступенем порівняння, бо читаємо про "Кращі університети України", чуємо про кращих спортсменів, які привезли олімпійські нагороди"… А насправді ці університети, спортсмени… НАЙкращі!
Також невластиві українській мові пасивні конструкції канцелярського стилю, до прикладу: "Мною написана стаття", "Ним допущена помилка", "Депутатами ухвалене рішення"… - "Я написала статтю", "Він допустився помилки", "Депутати ухвалили рішення"…
Трапляються помилки і в словосполученнях з підрядних зв'язком керування. Отже, важливо пам'ятати: пробачте мені (а не "мене"), дякую вам (а не "вас"), одружитися з нею (а не "на ній"), дотримати слова (а не "слово"), знущатися з них (а не "над ними"), називати на ім'я (а не "по імені"), перетворити на щось (а не "у щось").
А ще торгуючі організації, постійно діючі виставки, бажаючі придбати, пояснююча записка, а важливо знати, що організації торговельні, а виставки постійні, а ті, хто хоче щось придбати – охочі, і пояснювальні записки…
Стосовно порядку слів у реченні, то нещодавно ми мали таку дискусію…
Як починалася ваша кар'єра літредактора? З якими першими складнощами на роботі ви зіткнулися?
- Мушу зізнатись, що ніколи не мріяла бути літературним редактором… Навчаючись на факультеті журналістики, я дописувала до газети, мене вабило радіо, телебачення… Отримала диплом журналіста-міжнародника. А початком стала коректорська кар'єра. Спочатку вносила в електронний текст правки за редактором, читала верстку, була "останньою інстанцією", після якої вже не мало бути помилок… Вела зошит, що і раджу майбутнім редакторам, де записувала те, що виправляв редактор. Так вчилась. Згодом прийшло розуміння, що знати орфографію, пунктуацію, стилістику – ще замало, щоб бути редактором. Потрібно відчувати мову, те, що хотів сказати автор, те, що хотів передати з мови оригіналу перекладач.
Складно було співпрацювати зі старшими авторами, які вважали, що молодий редактор не може поліпшити тексту, до прикладу, професора, академіка. Чомусь є такий стереотип, що правдивий редактор – це поважна пані, з поглядом крізь окуляри. Складно було з авторами, які знали українську радянську мову. Приносила їм словники, давні та сучасні, книжки з порадами авторитетних мовознавців Бориса Антоненка-Давидовича, Олександра Пономарева, Олександри Сербенської… Переконувала – погоджувались…
Наведіть кілька прикладів, які останнім часом викликали або найбільші складнощі у написанні, або затяті дебати з колегами (авторами, редакторами) – одне слово такі, щодо яких довелося добре помізкувати і прийняти самостійне професійне рішення.
- Останньо, редагуючи промови Папи Франциска, виникало багато запитань і до перекладача, і до написання тих чи тих слів (з великої чи з малої???): Папа чи папа, Квітна неділя чи Вербна, чи Папа молиться "Богородице Діво" чи "Радуйся, Маріє" тощо. Редагування спеціальної літератури потребує спеціальних знань, бракує довідників… Щоразу редактор мусить самостійно вирішувати, як написати те чи те слово, якого нема в словнику, і завжди це непросте рішення, дуже відповідальне. Не завжди є в кого запитати. Нам дуже потрібно формувати сучасний інститут редакторства – медійного, книжкового.
Як ви поводитеся з новими словами, запозиченнями?
- Нові слова люблю, уживаю їх сама, і раджу це робити іншим. Наприклад, пластикові стаканчики – а чому не пластянки (скло – склянка, пластик – пластянка). Мені більше подобаються "продавчиня" чи крамарка, а не стандартне "продавець". Вважаю нормальним літературним словом "даївці", а не "даїшники"…
Нові слова народжуються щодня. Інтернетна спільнота активно уживає слова лайк/лайкнути, фейк/фейкнути. А один користувач попросив замість того, щоб лайкнути, вподобати його сторінку. Як на мене, це гарний український відповідник. У таких випадках вважаю, що ці слова мають право на життя – їхнім редактором є час, який промине, і стане зрозуміло, чи слово справді потрібне у мові, чи воно спалахнуло і згасло…
Чи траплялися якісь цікаві авторські новотвори, які увійшли в життя?
- Звичайно. Таких слів багато. Маю звичку записувати. Ось кілька моїх записів: запавутинені будинки, укрижена Венеція, вкарнавалили, підхурделило, шляхояма, телепата їзда, уторнадило. Такі слова виникають на злобу дня, вони гарні, оживлюють тексти. Журналісти таким чином розвивають мову, а редактори мають це поширювати.
Розмовляла Леся ГАНЖА
1 
1
Коментарі
42