6 квітня минуло три роки, як Черкаську обласну державну адміністрацію очолив 59-річний Сергій Тулуб.

Спілкуємося у конференц-залі ОДА у перерві між зустрічами з послом Йорданії та інвесторами. Сергієві Борисовичу приносять чашку чорного чаю з лимоном без цукру.

У Вашому звіті вказано понад чотири тисячі справ, що зробили за три роки. Як вдається так продуктивно працювати?

— Це все не лише за моєї участі, я ж не кладу цеглу — люди все роблять. Працюємо єдиною командою, в яку входять представники різних політичних сил. Разом працюємо для розвитку регіону. Зараз треба достойно підготуватися до 60-річчя створення області та 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Є багато місць, де він жив і бував. 900 вулиць в області названо на його честь, їх треба привести до ладу. В Каневі треба побудувати Козацьку церкву, зробити Співоче поле. Дороги поремонтувати після зими. Книжки видати до цього ювілею. Нас запросили у Вірменію, Йорданію, Казахстан, Росію, Аргентину. Будемо представляти область і Шевченка. За три роки область 40 разів презентували за кордоном. Запрошують навіть у В'єтнам, там хочуть встановити пам'ятник Шевченку.

Що змінили в області?

— Перше, з чого почав — зустрічі з людьми. Вони приходили, розказували, що 10 років ходили по коридорах і їх ніхто не слухав. Спілкувався з ними про життя області. Працював з восьмої ранку до півночі. У мене й досі ці записи є, коли хто приходив. Щодня приймав по 40 людей. Так ми визначили пріоритетні питання та розробили обласну програму розвитку. Наступний крок — попросив перелік недобудов, які були в регіоні. Мені принесли список на 500 мільйонів гривень. Подивився — обласна дитяча лікарня 22 роки будується, школа в Драбові — 18 років. Сказав, що все це буде побудоване і виконав своє слово — школа й дитяча лікарня вже працюють. От говорять: "Тулуб — шахтар!". А скажіть, будь ласка, коли рекордні врожаї були? Минулого і позаминулого року. За три роки — два рекордні врожаї.

Виробники скаржилися, що в них перекупники беруть продукцію за мізер, потім перепродують дорого. Вирішив піти на ринок. Одягнувся по-простому, без краватки. Походив, подивився, скільки молоко коштує, яйця, м'ясо. Мене ніхто не впізнавав, тому можна було все розпитати. Зрозумів, що необхідно створювати ринки, де могли б торгувати селяни з різних районів. Фермерський ринок у Черкасах — це один із тих проектів, які хотів зробити, щойно приїхав в область.

Нещодавно один з нардепів від опозиції назвав вас головною проблемою Черкащини.

— Може, для того депутата і проблема, не даю його фірмі красти людські кошти. Не даю порушувати законодавство, забезпечую охорону державного майна, а це декому не до вподоби. А взагалі, якщо я для них головна проблема, то вони для мене дві головні проблеми. Перша — самі не працюють, друга — іншим не дають!

Черкащина — аграрна область. Але не вистачає переробних підприємств, застарілі цукрові заводи. Як плануєте вирішити це?

— Тут з вами дещо не погоджуюся. 2010-го в області працювали два цукрові заводи. Хоча раніше діяли 24 підприємства. Почав вивчати ситуацію. Обладнання більшості заводів вирізали і здали на металобрухт, їх уже відновити не можна. Але є частина заводів, що можна відновити. Вдалося запустити ще кілька підприємств. Виробництво цукру за короткий період збільшили майже до 200 тисяч тонн. Коли сьогодні область потребує лише 83. То судіть самі — занепадає цукрова галузь?

На Черкашині працюють понад 100 підприємств харчової, переробної промисловості. Обсяги виробництва продукції у два-п'ять разів перевищують потребу області. Був у США, в магазині побачив продукцію фірми "Верес". А їхні чотири підприємства працюють на території нашої області.

Як розвиватиметься ситуація з компанією "Фрезеніус"? На Черкащині є гемодіалізне відділення обласної лікарні. Чому пацієнти з "Фрезеніусу" не хочуть лікуватися там?

— Різниці в технології лікування немає. Але вартість лікування в державній установі — обласній лікарні — у півтора раза менша, ніж у "Фрезеніусі". Крім того, клініка приватна, а фінансувати приватну структуру ми не можемо. Шкода, та людьми просто спекулюють. Але там лікуються черкащани і ми не можемо залишити їх напризволяще. Цього року органи самоврядування тих населених пунктів, звідки приїздять пацієнти до "Фрезеніусу", укладуть угоди з закладом і оплачуватимуть послуги.

2011-го вкрали ваш службовий "лексус" біля базару та знайшли за кілька годин. Які ще надзвичайні випадки були за три роки вашого губернаторства?

— У мене не могли його викрасти — в мене його не було. Мабуть, така інформація комусь була потрібна. То нехай. А вражало і запам'яталося за три роки інше. Надзвичайним був "Майданс", захоплюючим став "вистріл" "Славутича". Запам'яталось, як ми в Нью-Йорку презентували Черкаську область. Наш народний хор співав. Американці стояли і плакали, бо багато було вихідців з України. Ще пам'ятаю, як стояв у Каневі на горі біля пам'ятника Шевченку та дивився на Дніпро. В цей час пропливав перший пароплав із пасажирами.

Як змінилося ваше життя після призначення губернатором?

— У Черкасах ніколи не жив і не збирався. Хоча з дитинства часто приїжджав сюди, гостював у родичів. Тут багато місць, де відчуваю себе в гармонії з навколишнім світом. Перед призначенням з дружиною мали їхати на Черкащину. Хотіли побачити "Український Стоунхендж" — каньйон у селищі Буки Маньківського району. Домовилися: 4 квітня, в неділю, поїдемо. А так як в цей день була Пасха, то нас запросили в гості. Поїздку відмінили. А 6 квітня мене призначили головою облдержадміністрації. Вже пройшло три роки, в Маньківці з робочими поїздками бував неодноразово, а от душу так і не потішив.

Знаєте, скільки коштує кілограм цукру? Коли востаннє були на базарі?

— Як керівник області просто зобов'язаний знати ціни на основні продукти харчування. Тож цим питанням ви мене не здивуєте. У лютому був на ринку Фермерський. Передусім цікавить, як представлений місцевий виробник. Нещодавно з дружиною заїхали на базар в Умані. Торік давав завдання зробити реконструкцію торгових рядів. Нас упізнали. Міліція зразу: у нас все нормально. Мені це не подобається. Краще ходити на ринок туди, де вас не знають. У Київській області по дорозі дружина скуповується на точках по трасі. Купує огірки, цибулю, картоплю в селян.

Люблю ходити там, де продають книжки. Коли є можливість, іду на книжковий ринок на Петрівці в Києві. Тижнів два чи три тому поїхав туди. Купив сім книжок про Шевченка. Привіз їх у Черкаси. На нараді кажу: "Черкащина готується до 200-річчя Шевченка. Покажіть, де тут черкаські видавництва. Де хоч одна книжка, написана черкащанами?".

Губернаторам найчастіше дарують ікони і годинники. Скільки вам їх подарували?

— Є з цього приводу вислів: годинник дарується, щоб розстатись із тобою назавжди. Ікони, які мені дарують, віддаю в церкви. За моєю участю в Києві будується церква Сергія Радонежського. 10 років тому закладали камінь і освячували з Блаженнійшим Володимиром, покійним послом Росії Віктором Черномирдіним. Там багато ікон, які я привіз.

"Справжнє задоволення: родина за столом, а потім — шахи з онуком"

— Три місяці після призначення жив у готелі "Дніпро". Потім орендував будинок. Ось майже три роки там живу, — розповідає Сергій Тулуб. — Прокидаюся рано, десь о шостій, 5.30. Полюбляю яєшню з ковбасою на сніданок. Готує мені дружина.

Був час у нашому житті, коли на роботу їхав о п'ятій ранку. Вона прокидалася о четвертій. Брав із собою тормозок, у шахтарів такі є: два шматочки хліба, між ними сало, огірок, два шматочки цукру, фляжка чаю. Найкраще сало в Макіївці називається "тєльняшечка". Біла прожилка, червона, біла, червона. Треба порізати його, поставити в морозилку і потім вийняти до борщу. Ще взяти часнику або цибулю білу ріпчасту і чорний хліб. Справжнє задоволення: родина за столом, готують мої дівчата — донька з дружиною, а потім — шахи з онуком.

Губернатор любить, коли йому дарують гладіолуси.

×