Гордашівську гідроелектростанцію в Тальнівському районі відбудували 1998 року однією з перших в області. Доти споруда стояла занедбаною, обладнання розікрали. Кошти у відновлення вклала асоціація "Новосвіт".

ГЕС — на півдорозі між Тальним і Гордашівкою на річці Гірський Тікич. Десь за 300 м чути, як падає вода. Споруда розташована в улоговині. Вище за течією є водосховище. Кілька рибалок сидять посеред нього на човнах із вудками.

— Станція почала працювати на повну 1956-го, — розповідає диспетчер Юрій Хоменко, 28 років. Через шум турбіни важко розмовляти. — Електроенергію виробляє завдяки двом генераторам. Кожен важить шість тонн. Зараз не так багато води, тому робить тільки одна турбіна. В час видає 200 кіловат. Стільки ж — друга. Якщо рівень води опуститься на 30 сантиметрів, виключаємося. У нерест спускаємо не більше 10 сантиметрів. Коли весною розтає сніг чи осінню йдуть дощі, то обидві турбіни працюють круглосуточно. Буває, і по два місяці безперервно. Забезпечити електроенергією таке село, як Гордашівка, навряд чи зможемо. Хіба шо половину. Зараз же покупляли різні там мікроволновки, бойлери.

Станція комп"ютеризована і під"єднана до інтернету.

— Я можу звідси запустити чи зупинити турбіни в Лоташевому, що нижче за течією на 30 кілометрів, — говорить фахівець. Показує на моніторі схему генераторів Лоташівської ГЕС. — Зробити це дуже легко. У залі, де стоять машини, є відеокамери, які допомагають слідкувати за процесом роботи. У нас стоять лічильники, що показують, скільки виробляється генераторами енергії. До них підключені модеми. У будь-який момент з офісу "Новосвіту" в Черкасах чи Вінниці можуть подивитися цю інформацію.

У річці, на якій стоїть ГЕС, плаває багато сміття. Іноді потрапляє в турбіни. Минулого місяця працівники станції чистили їх.

Із Хоменком вибираємося на верх греблі. Вона 8 м заввишки.

Про зарплатню не розповідає. За умовами контракту це заборонено розголошувати

— Сміття не несе загрози для генераторів, — запевняє. — Але краще, щоби його там не було.

На подвір"ї гідроелектростанції є невеликий фонтан, альтанка і мангал.

— У принципі, робота неважка. Хоча й відповідальна. Потрібно постійно наглядати за обладнанням. Працюю сутки через троє. Окрім мене, тут чотири диспетчери і начальнік участка.

Про зарплатню Юрій не розповідає. Каже, за умовами контракту це заборонено розголошувати.

— Цю ГЕС замовляли колгоспи, — додає місцевий Петро Мельниченко, 75 років. Він допомагав будувати електростанцію і рік працював там директором. — Того, шо вона виробляла, вистачало на них, бо тоді енергія йшла тільки на лампочки. Зараз один-два колгоспи потягне. Та й вигодно тоді було. Населення платило 4 копійки за кіловат, а підприємства 1 копійку. Але взяли і закрили. Бо були невигідними через перерозход зарплати і через відкриття атомних електростанцій.

Гордашівська ГЕС за рік виробляє в середньому 1,5 млн кВт. На власні потреби станція бере близько 0,77 кВт.

У 1950-х на Черкащині збудували 17 малих гідроелектростанцій на річках Рось, Гірський і Гнилий Тікич.

У 1970–1980-ті малі гідроелектростанції почали занепадати через розвиток атомної енергетики та гідроенергетики на великих річках.

Тепер відновили шість малих ГЕС — Стеблівську, Корсунську, Лисянську, Звенигородську, Гордашівську та Лоташівську. Станції Стеблівська і Корсунська  забезпечують електроенергією весь Корсунь-Шевченківський район. При відключенні централізованого енергозабезпечення малі станції здатні забезпечити електрикою районні центри, поблизу яких вони розташовані.

Електроенергію малих ГЕС сьогодні споживають великі промислові підприємства Черкаської області — молокозавод "Юрія", "Азот", Звенигородський сироробний комбінат.

Серед переваг малої енергетики — мобільність. Якщо велику ГЕС треба зупиняти три доби, то малу — 3 хв.

×