понеділок, 29 липня 2013 05:15

"Ще не було такого, щоб квартири стояли пусті. А зараз — свободно"

Автор: фото: Інна ІЩУК
  Жительки селища Пальміра Золотоніського району сидять на лавці на футбольному полі  біля цукрового заводу. Підприємство  законсервували на два роки, із 680 працівників залишилося 100. Решту звільнили. Більшість поїхали на заробітки, дехто став на облік у центр зайнятості. Через зупинку заводу закрили місцеву дільничну лікарню. Кажуть, що можуть закрити школу. У селищі подешевшало житло
Жительки селища Пальміра Золотоніського району сидять на лавці на футбольному полі біля цукрового заводу. Підприємство законсервували на два роки, із 680 працівників залишилося 100. Решту звільнили. Більшість поїхали на заробітки, дехто став на облік у центр зайнятості. Через зупинку заводу закрили місцеву дільничну лікарню. Кажуть, що можуть закрити школу. У селищі подешевшало житло

Минулого тижня працівникам Пальмірського цукрового заводу оголосили, що підприємство законсервують і цього сезону цукор не випускатимуть. Зі складів  розпродують запаси. Мають продати 18 тис. т цукру. З весни на полях сусідніх господарств не сіяли буряків. До закриття на заводі працювали 680 людей, для консервування залишили 100, решту скоротили.

У селищі Пальміра Золотоніського району живуть близько 1500 осіб. Практично у кожній родині хтось працював чи працює на цукровому заводі.

— 45 год проробив на заводі електриком, слюсарем, зараз дворніком роблю, — каже 67-річний Володимир Ковба. Їде старим велосипедом вулицею, в руках тримає косу, обкошував траву попід парканом цукрового заводу "Пальмірацукор". — У мене син виїхав у Росію на сахарний завод — реконструкцію роблять повністю. А в нас такі хазяїни, що все закривають. Росіяни приїжджали, хотіли завод купить, але ж вони землі не продають, то хто ж той завод возьме без землі. Постоїть та й розвалиться. Його ж не мили — останній год, як одробив, похлюпали водою, а вся грязь осталася — воно ось почне розпадаться. Під видом ремонта виріжуть потихеньку — насос, двігатєль, та й усьо.

У селищі доглянуті вулиці. Біля кожного будинку — клумба з квітами, подекуди стоять декоративні огорожі з лози. Скрізь ростуть фруктові дерева. У центрі — причеп, на який викидають сміття, поряд два дерев'яні баки для скла та пластика.

42-річна Валентина Магазінова порається на городі. Працює вчителькою в місцевій школі. У ній навчаються 136 дітей.

— Усі тут прив'язані до однієї труби. От чоловіка звільнили із заводу — пішов на біржу, — говорить. — Балакають, що й школу закривати будуть. Бо у Вознесенську теж є — там 140 дітей вчиться. Лишиться якась одна.

— Ще не було такого, щоб квартири стояли пусті. А зараз — свободно. Двокімнатна раніше стоїла

8-9 тисяч доларів, а зараз і за 5 не куплять. Нам казали раніше — ви як у городі живете: і гаряча вода, і холодна, і каналізація. Говорять, що завод законсервували на рік-два, але навряд чи його знов запустять, — долучається до розмови 65-річна Ніна Іванівна — мати Валентини Магазінової. — Уже приїжджали з торгового дому і фотографували обладнання — дифузії, центрифуги. Якщо продадуть хоч одну станцію — понятно, що пустили на розріз. А як поріжуть завод — то це вже буде хутір, а не селище.

Стежкою йде Катерина Яременко, на плечах несе рядно з бур'яном.

— Роботу можна найти і в Золотоноші, і в Черкасах, а жити де? Дочка місяць стояла на обліку в центрі зайнятості, звідти направили на консервний завод у Золотоношу, — розповідає. — Приїжджає, буває, за "двадцятку", а, буває, і 40 рублів, коли на автобус не встигає. То який це заробіток? Таких дівчат багато тут, дехто їздить у Черкаси на заморозку чи на "Бісквітку": їх там закриють у цеху — і стоять на ногах по 12 часов. Із заводом — це все планово зробили: спочатку прибрали профсоюз. Потом колективний договір прибрали, а там же були всі соціальні умови: 50 відсотків дешевше за квартплату для ветеранів праці, як умре людина — то виділяли машину, на пенсію йдеш — одноразову допомогу отримуєш.

Місяць тому у селищі реорганізували лікарню в амбулаторію. Тепер тут працює тільки денний стаціонар, що обслуговує 13 навколишніх сіл.

— Ходять тут мєсні, одкапалися й пішли, а із сусідніх сіл люди їздити не будуть, — каже фельдшер Володимир Скрипник, 44 роки. На обід ріже ковбасу й помідори. На столі — пакет печива. У кімнаті шириться аромат кави. — Больницю закрили, бо завод став. Хто ж її тепер утримуватиме?

Навпроти лікарні живе 59-річна Наталія Бондар:

— У Золотоноші стариків не приймають, вони там нікому не потрібні. А в нашій лікарні люди з інсультом лежали, мікроінфарктом. Медсестри капельниці ставили й ні з кого грошей не брали, а в Золотоноші треба 10 гривень за укол заплатить, а за капельницю — може й півсотні, — каже. — Цукор раніше просто лежав на складах, а тепер його кудись вивозять. Гружчики працюють без вихідних. А мішок ще попробуй собі виписати — не дадуть. Багато наших спеціалістів їдуть працювати в Росію на цукрові заводи.

На Черкащині є шість діючих цукрових заводів. Цього року працюватимуть два, решту  законсервують.

Зараз ви читаєте новину «"Ще не було такого, щоб квартири стояли пусті. А зараз — свободно"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути