Похорон

Сусід дядько Вітя помер від серцевого нападу минулого четверга. Його маленька донька поверталася зі школи. Знайшла батька мертвого в коридорі з ключами в руках. Дружина Світлана думала, що замерзне на вулиці. Бо пив, як не в себе.

Колись дядько Вітя працював далекобійником. Непогано заробляв. Після зменшення зарплати сімейні стосунки затріщали по швах. Почав випивати. Згодом вигнали з роботи. Дядько тинявся вулицями з друзями. Тітка Свєта знай­шла коханця. Потім – іншого. Знайомим казала, що не може дочекатися смерті Вітьки.

Похорон чоловіка організувала наступного дня. Одягла на голову чорну хустку, але не плакала.

На кладовище приїхали 15 людей. Переважно – сусіди. З друзів по чарці не прийшов ніхто. Рідну сестру начебто не відпустили з роботи.

– Прошу попрощатися з покійним, – звернувся священик до присутніх.

Минає якась мить незручного мовчання й остовпіння. Аж ось наважується віддати останню шану покійному тітка Таня – сусідка з будинку навпроти. Підходить, цілує іконку в руках небіжчика. Після цього труну забивають цвяхами. Тітка непритомніє.

Згодом розповіла: не очікувала, що, окрім неї, до тіла більше ніхто не підійде. Адже вони майже не спілкувалися. Хіба якось дядько Вітя поміг розчистити сніг. А ще дав саджанців полуниці. І регулярно позичав драбину.

Ми з ним теж були малознайомі. Але при зустрічі він завжди бажав гарного дня. І я в останню хвилину вирішив прийти – подякувати.

×