Сім"ю Красняків із Немирова називають родиною велетнів. Глава сімейства 60-річний Василь Федорович має 1,88 м зросту. Дружина, 54-річна Тетяна Євгенівна — 1,80. Обоє 1976 року закінчили Уманський сільгоспінститут і грали у волейбольній команді. Він був комсоргом, а вона — старостою.
— Наші діти нас переросли, — сміється Тетяна й підіймає погляд на сина. — Наш 29-річний Ваня найменший у сім"ї, але в нього два метри чотири сантиметри зросту. А Оленка на рік старша, так вона метр дев"яносто. А коли одягне каблуки, то така ж висока.
Тетяна Євгенівна каже, що діти із приводу високого зросту не комплексують. У сім"ї не лише гулліверівські розміри, а й рідкісні групи крові. У Тетяни та доньки Олени — третя із негативним резусом, у сина Івана — четверта "мінус", у Василя Федоровича — друга "мінус".
Коли Тетяна народжувала сина, знала, що належить до групи ризику.
— Ми із чоловіком викладали на Львівщині у Вишнянському радгоспі-технікумі. Мені було 25 років, коли була вагітна сином. Народжувала в Самборі 1 листопада 1979 року. Акушерку звали Марією. Усе було добре, а коли помінялася зміна, у мене почалася кровотеча. Я вже була на тому світі, у стані клінічної смерті.
Жінці двічі робили пряме переливання, але донорська кров не підходила.
— Кров збирали в металеву миску. Сказали, що я втратила шість літрів. Донорів із такою рідкісною групою крові не було. І тоді хтось із працівників відділення пригадав, що три місяці тому тут рятували дружину офіцера місцевої військової частини. У неї теж була третя група із негативним резусом.
Донором став солдат Сергій Артеменко із Полтавської області. Негайно розшукали його. Кров підійшла Тетяні Красняк, і вона вижила.
Через Пошукову службу "ГПУ" Тетяна знайшла на Полтавщині сім"ю Артеменків. З"ясувалося, Сергій помер шість років тому. Красняки хочуть зустрітися з Артеменками, щоб віддячити за врятоване Тетяні життя. Продовження цієї історії читайте в наступних номерах "ГПУ".
2 
35413
Комментарии