Із 24 вересня п"ять днів у Комсомольську перебували ветерани, які в роки війни брали участь у форсуванні Дніпра, в боях на території майбутнього Комсомольська. На ювілейні дати вони приїжджають із країн колишнього Радянського Союзу.

Цього року приїхали 12 ветеранів із Росії, України, Казахстану. Декого супроводжували родичі. Решту працівники міськради їздили зустрічати до Києва та Кременчука. У Комсомольську гостей поселили в готелі "Славутич".

Уранці наступного дня автобусом ветеранів повезли на екскурсію містом.

— Отут, отут станьте, — гукає до водія ветеран у зеленому капелюсі. — Ми тут із хлопцями дивізією проходили.

Водій зупиняє автобус.

— Вийшов би, та ноги не ходять, — хитає головою чоловік. Піднімається й починає виглядати у вікно. Решта також визирають.

Уголос згадують, у роки війни на цій території було кілька сіл та великі піщані кургани. Нині це околиці Комсомольська. Із колишніх сіл залишилися Келеберда та Дмитрівка.

— Погода була страшна, — пригадує переправу через Дніпро та бої генерал-майор Михайло Єфремович Манулін. — Пісок задував просто в рушниці. Через це ті давали осєчки.

Коли прощалися, усі ветерани плакали

— У мене отак чуть товариш бойовий не загинув, — перебиває його Петро Максимович Кисельов. — Піску в рушницю надуло. Стріляти ніяк. Він встромив у пісок лопату та заліг за нею. То куля просто в лопату попала. Якби не вона — знесло би голову.

Наступного дня у малій залі виконкому міськради проходить зустріч із мером Сергієм Супруном.

До зали запрошують генерал-майора Михайла Мануліна. Чоловік заходить, озирається та починає плакати.

— Ваші жителі нам як рідні, — схлипує Манулін. — Як переправлялися через Дніпро, вони давали нам човни, плоти. Їжею допомагали.

Від міської ради кожному вручають по 100 грн. Двом місцевим ветеранським організаціям дають по 3 та 10 тис. грн.

Ветерани — Тимофій Михайлов та Володимир Кардашн — на зустріч не прийшли через хворобу.

Третього дня влаштували мітинг-реквієм біля стели "Хто загинув за Дніпро, буде жити вічно". Із автобуса ветеранам допомогли винести шість вінків. Вони самі підносили їх до стели. Підтримують один одного під руки. Окремі спираються на палиці.

Катером ветеранів возили на острів Мужності, де велися найтяжчі бої. Тут є братська могила в селі Келеберда, поховані 300 солдатів. Ввечері покладали квіти до меморіалу "Вічний вогонь" у Комсомольську.

П"ятого дня роз"їжджалися по домівках. Коли прощалися біля готелю, усі ветерани плакали. П"ять років тому їх було майже 30.

×