Ексклюзивы
четверг, 07 октября 2010 13:38

"Поспівав я, а вождь пропонує в подарунок дитину від своєї дружини" - 10 спогадів Дмитра ГНАТЮКА

 

1. На війні вибухом на мене кинуло восьмеро солдат. Своїми тілами врятували мені життя. Після бою їх відтягли - усі мертві. Насилу відкрив одне око, нічого не чую, не балакаю - контужений, але живий. Це було Господнє провидіння. Після госпіталю мене й таких самих нещасних хлопців завантажили у вагон і кудись повезли. Думали, на фронт, а виявилося - у тил, на Урал, на танковий завод. Там я, холодний, голодний - кукурудзяну кашу мастили технічним маслом - організував хор із 500 чоловік, і ми давали концерти.


2. Директор танкового заводу запропонував: "Дамо тобі направлення вчитися. Куди скажеш: у Москву, Ленінград". - "Ні, у Київ". Приїхав я до столиці нашої в куфайці, кирзових чоботях. Направлення вирішив нікому не показувати - хотілося, щоб приймали, яким є. Іду, сам не знаю куди, ніби хтось за руку веде. Від вокзалу піднімаюся до Бессарабки. Тоді на Хрещатик, а він зруйнований. Доходжу до філармонії. Перетинаю вулицю - і на Володимирську гірку. А там альтаночка. Сів. Тут Володимир, тут Дніпро! Тут і буду ночувати. Доки здавав екзамени до консерваторії, чотири дні там жив, у тій альтаночці. І скільки мене в житті водило по світу, кращого за Київ міста не зустрічав.


3. Дружив із батьком поета й композитора Володимира Івасюка - Михайлом. Був дуже розумним чоловіком, знав три мови. Сидів у сталінських таборах, потім викладав в університеті. Володя був, як він, - вроджений інтелігент. А в юності з ним трапилася така історія. Коли він, медаліст, закінчив школу, на випускному з друзями трохи випили вина. Йшли по вулиці, співали. І раптом комусь стрельнуло в голову закинути кепку на пам'ятник товаришеві Леніну. А як знімали картуза, незакріплений постамент рухнув. На Володю завели кримінальну справу, хотіли вигнати з комсомолу. Зрештою розібралися, але у відмінника в атестаті з'явилися четвірки. До вузу тоді так і не поступив - донесли.


4. Григорій Вірьовка був золотою людиною. Часто брав мене в концерти, щоб я міг поспівати. Якось кажу йому: "Не можу виходити на сцену, на штанях ззаду латка. А стипендія нещасна". Він сміється: "Нічого страшного, виходь на авансцену, посміхайся,  співай, а потім задкуй-задкуй - і за куліси". Так я й робив. Потім викликає до себе: "На гроші, купи собі костюм". Навпроти консерваторії був комісійний магазин. Ніколи туди не заглядав, а тут іду на сьомому небі від щастя, дивлюся: висить костюм темно-зеленого кольору. Поміряв - як на мене шитий. Купив до нього червону краватку й чеські туфлі.


5. У Києві я винаймав куточок в однієї жінки. Згодом переселився до гуртожитку, але до неї заходив у гості. Раз відчинила красуня-дівчина: "Хазяйки нема", і двері хлоп - перед самим носом зачинила. Що ж це, думаю, таке? Завжди подобаюся дівчатам, а тут? І покликав її на побачення. Так із Галею ми вже 60 літ разом.


6. Григорій Вірьовка взяв мене до Москви на 70-річчя Сталіна. Я на третьому курсі вчився. Виступили в театрі, у правій ложі сиділи Мао Цзедун і Сталін. Після концерту до Вірьовки підходить якийсь чиновник і питає, хто може виконати для вождя кілька  українських пісень. Григорій показав на мене. Вирішив заспівати "Дивлюсь я на небо". Ця пісня якраз подобалася Сталінові. Мене привели в Кремль до Георгіївської зали і вчать: "П'ять кроків уперед, п'ять направо, там рояль, акомпаніатор - співайте". Я так дрейфив, що мені аж погано стало. Повна зала людей, світло вдарило в очі. І от заспівав. Піднімається Сталін: "Где работаешь?" - "Я - студент київської консерваторії". - "У кого учишься?" - "У Івана Паторжинського". - "Славний певец, поклон ему передай. Что еще споешь?" Я видав: "Если на праздники с вами встречаются несколько старых друзей, припоминается все, что нам дорого. Песня звучит веселей. Тост наш за Родину, тост наш за Сталина, выпьем и снова нальем!" Уся зала підхопила. Сталін каже: "Садись, покушай". Я сідаю, дрижить рука, відкушую від крихітного пиріжечка, і мені застряє в горлі. До мене підійшли: "Если не хотите, можете идти". Дали із собою дві сумки: одну з випивкою, іншу з закускою. Ми з Вірьовкою цілу ніч сиділи. Тоді вперше спробував улюблене вино Cталіна хванчкара. Мені тоді передали: якби не був студентом, отримав би звання народного.


7. В Африці, куди поїхав на гастролі, вождь одного племені запросив у гості. А в нього понад 100 жінок, усі красуні, майже не одягнені. Поспівав я, і тут вождь пропонує мені від коханої дружини в подарунок узяти дитину. І показує хлоп'я років трьох. Перекладач: "Не можна відмовлятися, такі традиції". Мати рідна, що ж робити? Кажу: "Буду назад із гастролей їхати, візьму". Повернувся додому, а тут дзвонять і повідомляють, що хлопчика з Африки вже привезли в Україну. Ми з дружиною вже давай думати, як його назвати, коли виявилося: це хлопці з міністерства культури мене розіграли.

8. Повезло, що любили наші вожді. Часто це допомагало уникнути неприємностей. 1962 року в Канаді на гастролях мені пообіцяли безкоштовно зробити "голлівудську посмішку". Кажуть: "Затримайтеся на два тижні, щоб устигнути". Я - заяву послу. Але дозволу так і не отримав, бо його десь на місці не було. Вертаюся додому - викликають у райком партії: "Залишитися хотів? Батьківщину продати?" Ну, думаю, все. Але Микита Сергійович заступився. Дуже вже він любив пісню "Рідна мати моя". Я завжди співав для нього не менше трьох разів підряд. За Хрущова я отримав звання народного артиста. А зуби в мене так свої і лишилися.


9. Моїм сусідом був секретар американського посольства. Їздив на машині Buick. Завжди я нею любувався, біля будинку нашого стояла. А закінчив він каденцію і каже: "Пане Гнатюк, купіть. Продам вам, як у Америці, недорого - за 10 тисяч". - "Ні, не маю". - "То віддам дешевше". Зараз не знаю, що з нею робити, їжджу рідко. У мене дача на хуторі Майсин, 140 кілометрів від Києва, на межі Полтавської, Київської та Черкаської областей. Там близько 30 хаток. Така глухомань! Вибирав місце з дозиметром. Поклав на городі, а сам працюю. Він на "нулі", я підходжу - стрілка рухається. Значить, у землі радіації нема, а в мені є.


10. При Союзі з однією зарубіжною оперою мав дурість підписати контракт. Думав: я - вільна людина, підпишу, приїду раз у півроку, проспіваю дві-три вистави, і все. За два спектаклі мені 10 тисяч доларів дали. Виступив раз, високі відгуки за кордоном. Приїжджаю до Москви. Мене зустрічає людина: "Їдьте прямо в Держконцерт. До готеля не заїжджайте". Кажуть: "Де ваш гонорар?" - Дістаю з нагрудної кишені. - "Забрать!" - "Віддайте хоч 400 доларів", - прошу. - "Ні, ви наказані". Так от рідна країна дякувала, для якої я заробляв мільйони.

Сейчас вы читаете новость «"Поспівав я, а вождь пропонує в подарунок дитину від своєї дружини" - 10 спогадів Дмитра ГНАТЮКА». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 35413
Голосование Какие условия мира и остановка войны для вас приемлемы
  • Отказ от Донбасса, но вывод войск РФ со всех остальных территорий
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Отказ от Крыма и Донбасса при предоставлении гарантий безопасности от Запада по всем остальным территориям
  • Остановка войны по нынешней линии фронта
  • Лишь полный отвод войск РФ к границам 1991-го
  • Ваш вариант
Просмотреть