Тетяна Попова заклала свою квартиру й позичила гроші в товариша, щоб розпочати бізнес
Основний бізнес – реклама. Потрапила в неї випадково. Знайомий фотограф працював у агентстві, яке шукало людину приймати замовлення. Зараз цю посаду називають еккаунт-менеджер. Агентство було поряд із моїм будинком. Дуже раділа, коли взяли. Тому до університету вступила на заочне. Для батьків це була катастрофа. Вони закінчували стаціонар Київського політеху, у їхньому уявленні заочна освіта – недоосвіта. Але потім махнули рукою: добре, хоч на економіста вчиться, а не на історика чи філолога.
Намагалася звернути на себе увагу керівництва, працювала в кількох агенціях по 16 годин на добу, іноді лягала о четвертій ранку. Мене помітили й запросили працювати в рекламному агентстві Initiative Media. У серпні 2000 року там змінилося керівництво, подала заяву за власним бажанням.
тиждень після звільнення колишні колеги переконували відкрити власну справу. На другому тижні порадилася з однокурсником, який створив першу компанію у 18 років. Підготувала фінансовий план. Заклала квартиру в Києві. Зняла з рахунку всі гроші й зареєструвалася. До кінця 2000-го кошти закінчилися, довелося позичати в товариша. За півроку повернула.
У таку мить почуваєшся, наче на краю прірви, закритої велетенською хмарою. Там може бути і сходинка, і водограй, і кам'яна безодня. Зрозуміла, що головний секрет успіху – вміти ризикувати й багато працювати. Ти можеш програти. Але якщо нічого не робиш, то й не виграєш. Я викладаю рекламу, читаю майстер-класи в Інституті міжнародних відносин, Київському економічному університеті. Студенти підходять і кажуть: "Ми не знаємо, чого хочемо". Відповідаю: "Як можна чогось досягнути, коли не знаєш, чого хочеш?!"
Спочатку мала трьох працівників. Перше серйозне замовлення з'явилося несподівано. Попросила в дизайн-студії "Білка та Стрілка" розробити для нас логотип, візитівки й бланки. Приготувала конверт із сотнею доларів. А власник агентства, колишній колега Юра Білий, каже: "Таню, які можуть бути грошові розрахунки між людьми, які ночами працювали разом в одній компанії? Все зробимо безплатно за послугу: домовся про розміщення реклами на телеканалах для соку Sandora". Ми й домовилися.
Реклама була трохи жорстка: коли відкривався сміттєвий бак, виникало враження, що безхатько роззявляє рота
Зараз у нашій групі тільки в агенціях працюють 45 людей. На співбесіді проходять професійні та психологічні тести, на визначення рівня IQ. Якщо керівник – екстраверт, йому навряд чи підійде тихий, спокійний секретар. А на першій зустрічі важко визначити темперамент людини. Тому даємо пройти психотест. Зазвичай не помиляємося.
Коли з'явилися зарубіжні клієнти, наша компанія спочатку 2003 року влилася в міжнародну мережу WPP, а 2008-го – до Нavas. 2005-го дзвонять з WPP і кажуть розмістити рекламу компанії СКМ. Рінат Ахметов тоді переїхав до Монако, наш міністр внутрішніх справ (Юрій Луценко. – "Країна") його запрошує "попити чаю". Хоч це була не політична реклама, звучало воно як "СКМ працює на благо країни у фінансовій, страховій та інших сферах". Показували шахтарів у забої, футбольну команду "Шахтар". Канали боялися брати ролики. Офіційна відповідь була: "У рекламі згадані фінансові установи, а ви не вказуєте реквізитів банку". Довелося переробити ролик, додати назви банків, номери ліцензій. За три дні до ефіру мені з-за кордону привезли касету із записом. Страшенно хвилювалася, бо на митниці її могли не пропустити. Але чи то в митників був хороший настрій, чи то ми – везучі, реклама пішла.
2007 року нашу рекламу "Бомжі" внесли до шорт-листа міжнародного рекламного фестивалю "Каннські леви" із 100 компаній. Туди не потрапила більше жодна українська агенція. Далі сотні ми не пройшли. Організатори зателефонували клієнту, але його представник не знав англійської і не зміг поспілкуватися з членами журі. Один із них сказав мені потім: "Шкода, що ця ідея прийшла в голову не мені". Ми представили плакат "Бомжі". На ньому було обличчя бездомного й згори слоган: "Твоє сміття – його обід". А внизу – адреса центру допомоги безхатькам, куди можна принести вживані речі або їжу. Компанія-замовник, громадська організація "Погляд", планувала вішати ці листівки на сміттєпроводи. Я запропонувала – на сміттєві баки. Внизу під моїми вікнами в центрі міста стояли кілька таких. Реклама була трохи жорстка: коли відкривався сміттєвий бак, виникало враження, що безхатько роззявляє рота.
Часто питають, як ми потрапили в той шорт-лист, із різними підтекстами. Але в Каннах не працює нічого, крім ідеї. Там має значення, яку роботу виконав, а не з якої ти країни, мережі чи який маєш вигляд. Під час однієї з поїздок до Канн на сцену за нагородою "Рекламодавець року" вийшов робот від Honda. Підійшов до чоловіка, який вручав відзнаки, потиснув руку, сказав промову, взяв приз. Помахав на прощання і пішов. Хтось із росіян, що сиділи за мною, сказав: "Да, пока мы бухали, люди работу сделали".
В Україні є талановиті рекламісти. Коли дивишся на їхню роботу, думаєш: "І чого мої до такого не додумалися?" 2008-го до шорт-листа "Каннських левів" потрапило київське рекламне агентство Talan – замість візитівок вони виготовили всім своїм працівникам дерев'яні печатки. Познайомився з кимось і замість давати картку, на будь-чому – серветці чи пачці з-під цигарок – ставиш печатку.
Реклама – це вид спорту. Нагорода – розуміння, що зробив вартісне, моральне задоволення і гроші. Для щастя грошей має бути стільки, щоб вистачило всім дітям. Я ще не визначилася, скількох дітей хочу. Знаю, що багато.
35413
Комментарии