Буває, почуєш випадково якусь фразу і, хоч поняття зеленого не маєш, про що вона, моментально погоджуєшся. Цього разу діло було так. Або ні, не так. Зайдемо з іншого боку. Уявіть собі, що ви ніколи не бували в Чехії, але хочете. Може таке бути? Цілком. Я сам лише минулого року вперше туди потрапив. Зате відтоді їжджу регулярно й по-розумному. Бо знаю, де шукати головне.

"А що, що головне в Чехії? - починаєте виявляти ознаки нетерпіння ви. - Може, замки?" Як вам сказати... Замки там справді розкішні й належать до об'єктів особливої уваги туристів. Що й не дивно, адже за кількістю чудово збережених старовинних архітектурних комплексів на душу збереженого ж населення Чехія посідає одне з перших місць у світі. Ось, наприклад, князь Карел Шварценберг, він же герцог Крумловський,   ландграф Клетгау, граф Шульц і нинішній міністр закордонних справ Чехії. Якби Шварценберг, згідно з чинним законодавством, захотів сьогодні повернути собі відібрані в його родини повоєнними комуністами маєтки, то володів би приблизно половиною країни, зокрема й замком Глубока над Влтавою, відомим ще як Чеський Віндзор, а також  "перлиною ЮНЕСКО" містечком Крумлов.

Але він не хоче, тому його половина Чехії залишається у володінні чехів. Є в чоловіка клепки? У той час, коли українська владна еліта, якій за родові гнізда слугували парткоми й виправні колонії, вибудовує собі в поті народного чола королівські палаци, цей лох відмовляється на користь держави від своєї законної власності. Нема з ким говорити.

У той час, коли українська владна еліта, якій за родові гнізда слугували парткоми й виправні колонії, вибудовує собі в поті народного чола королівські палаци, міністр закордонних справ Чехії відмовляється на користь держави від своєї законної власності

Так от, чеські замки оглянути варто, але важливішою за них є все-таки Прага. І тут у вас знову виникає запитання: а що головне в самій Празі? Празький град із його зразково готичним собором святого Віта й алхімічною Золотою вуличкою чи Карлів міст із його мовчазними скульптурами й галасливими Наташками? Райські закапелки Малої Страни чи непролазні зарості людських тіл довкола Старомєстської ратуші? Музей Франца Кафки чи пивбар Богуміла Грабала? І так далі.

Моя відповідь: ні. Точніше, так: і собор, і музей, і вуличку, не кажучи вже про пивбар, - усе це ви мусите відвідати. Тільки за які гроші? Отож бо й воно, що за крони. Тому запам'ятайте: головне в Чехії - знайти Прагу. А в ній головне - знайти порядний пункт обміну валют, що зовсім не так легко, як мариться в перші ейфорійні хвилини. Тобто нелегко, якщо не знати. Але тут, на ваше щастя, з'являюсь я і корисно раджу. Вийдіть на знану вам за фотографіями 1968 року Вацлавську площу й станьте біля коня, лицем до морди. Тоді подивіться ліворуч і знайдіть пасаж, який виведе на вулицю Політв'язнів. Якщо, йдучи пасажем, почуєте, що концентрація російської мови починає перевищувати орєхово-зуєвську, значить, ви на правильному шляху. Врешті-решт опинитесь у суцільному оточенні арабських облич за віконцями обмінників. Сміливо діставайте із широких штанин ваші долари чи євро - курс найкращий і не дурять.

І власне тут я підслухав, як малолітній хлопчик канючив у мами частину щойно обміняних крон. Ішлося про іграшку, яку хлопчик, за його словами, міг би сам купити в крамниці неподалік, якби мама хвильку зачекала. На що вона відповіла: "Ваня, успокойся. Здесь тебе не Одесса".

Ну, я ж казав: бувають фрази, з якими неможливо не погодитися. Навіть якщо, на відміну від мене, та прониклива одеситка й не намагалася уявити собі щось на кшталт Костусєва в ролі мера Праги.

×