Згоден: розповідати потішні історії про своїх діда з бабою - діло нехитре. Діди з бабами - узагалі народ потішний. Ходи й записуй або сиди й згадуй. Одне слово, кожен може. Але, напевно, не кожен мав щастя спостерегти в приватних стосунках діда з бабою рімейк гоголівського "Ревізора". Та вже заразом і всеохопну модель українського буття - чи то внутрішньо- або зовнішньополітичного, чи військово-промислового, чи житлово-комунального, чи кому якого треба.
Точніше, це я тепер кажу, що спостеріг модель. Бо почув, як один так званий опозиціонер заявив про одного так званого президента, ніби той змінив щось у своєму ставленні до чогось, вловивши на свою адресу від когось там із-за кордону чіткий сигнал. А в ті далекі часи, коли мій дід виводив у передовики довірений йому колгосп, засідав у бюро райкому партії та вдягав на травневі свята піджак з орденом Леніна, я лише мовчки спостерігав, як моя баба варить самогон. Замість апарата використовувала піраміду з кількох посудин. Точно пам'ятаю, що основою піраміди слугувала поставлена на вогонь каструля із "закваскою", а вершиною - миска з холодною водою. Скласти цю конструкцію можна було за лічені хвилини, демонтувати - ще швидше.
Дід в останні роки читав Біблію, відновлював придорожні хрести і ходив із бабою до церкви
Щодо діда, то він в останні роки читав Біблію, відновлював придорожні хрести й ходив із бабою до церкви. Але це вже була не модель, а просто дід і баба. Натомість модель - хоча повторю, що її усвідомлення прийшло до мене значно пізніше, - діяла саме в епоху дідової партійно-колгоспної кар'єри. Перед бабою тоді нерідко поставала моральна, так би мовити, дилема. Гнати оковиту було небезпечно для життя. Якби дід, повернувшись додому, застав бабу за цим заняттям, розстріляв би її на місці без суду та слідства. Тим більше, що мав і рушницю, і дозвіл на неї. А не гнати було неможливо з економічного погляду. Ні, про підпільну торгівлю не йшлося. Йшлося про те, що, будучи начальством на роботі, дід і в домашньому господарстві визначав суто стратегічні напрямки: город - зорати, сарай - перекрити, літню кухню - добудувати. Дрібні ж тактичні запитання на зразок: "Хто, чим та з якої радості?" - навівали на діда нудьгу. І я його, правду кажучи, дедалі краще розумію.
Отож, за тактику відповідала баба. А яка в тогочасному селі могла бути тактика? Відомо: гроші в комуністичному сільмазі виглядали такими ж зайвими, як і продавці, тому викликали в робітників вельми помірний трудовий ентузіазм. Інша справа - добрий самогон. Склянка на сніданок, склянка на обід - і до вечора корова вже мала над головою новий дах.
Чи здогадувався дід про бабине кустарництво? Сформулюю так: шансів не здогадатися в нього не було. Але був шанс не побачити на власні очі. І цього свого шансу він жодного разу не змарнував. Повертаючись, звісно машиною, з роботи, дід сигналив. Мовляв, зустрічайте ґазду, відчиняйте браму. Ось тільки робив він це не перед хатою, а метрів за триста-чотириста, з'їжджаючи з асфальту в тиху рідну вуличку. Захочете - знайдете, там на розі криниця стоїть. У свою чергу баба, вловивши клаксонний звук, розбирала "злочинну" піраміду на невинні кухонні елементи, після чого спокійно йшла до воріт. Вона знала: сильних світу цього мало хвилює, чи ми насправді виконуємо їхні вказівки. Набагато важливішим для них є наше вміння правильно розшифровувати їхні "чіткі сигнали".
6 
35413
Комментарии