Практично все, що виробляла радянська промисловість у 1960-х, було тьмяне та бліде. Від автомобілів до шкільних портфелів – усе близьке до кольору хакі. Тож радянські люди, хто як міг, самі прикрашали довкола себе сіру соціалістичну дійсність. Універсальними були тоді перебивні картинки. Попередньо змочивши, їх наліплювали на що завгодно: від стіни в коридорі чи кузова автомобіля до шкільного портфеля або щоденника. Картинки були яскравих кольорів і не змивалися. Їх треба було потримати в гарячій воді, а потім акуратно змістити на поверхню, куди хочете приліпити.

Різноманітністю сюжетів перебивні картинки не вирізнялися. На наших здебільшого були зображені казкові персонажі й герої радянських мультфільмів. Тобто адресувалися вони радянським дітям. На закордонних зображували автомобілі, мотоцикли, а головне – жінок! Ні-ні, нічого непристойного – просто кольорові портрети вродливих, на думку авторів, дівчат, у модних сукнях і з модними зачісками. Такі картинки випускали в окупованій тоді нашими військами Східній Німеччині. Зі споду вони навіть мали інструкцію російською та заголовок: "На память о Германии". Їх у великій кількості доставляли військовослужбовці, які або приїздили у відпустки, або поверталися з "демократичної" Німеччини після служби.

Перебивні картинки серед радянських громадян мали прихильників двох категорій. Перша – школярі. Вони прикрашали ними портфелі, велосипеди, пенали та інше. Друга – молоді й не дуже чоловіки. Ті ліпили картинки в кабінах автомобілів, тракторів, на шафах у роздягальнях на заводах, фабриках, у спортзалах. Очистити поверхню від набитої на неї картинки можна було лише відскобливши її, як правило, разом з "основною" фарбою.

Наприкінці 1970-х технологія перебивних картинок застаріла й поступилася місцем сучаснішим наліпкам. Їх не треба було попередньо намочувати у воді.

×