Увечері дивився новини по телевізору і раптом згадалася давня історію. Часом із закутків пам'яті вивернеться така бридота. Стає настільки соромно, ніби зганьбився не 30 років тому, а щойно.

Було це за часів брежнєвського застою. Я - в четвертому класі, барабанщик шкільної піонерської дружини. За 20 хвилин до закінчення уроку мене викликали з класу, давали барабан, поруч ставили горніста. Ми відбивали марш, під який уся наша школа шикувалася на лінійку. Барабанщик - це було почесно. Барабанщики й горністи подобалися дівчатам.

Того разу після лінійки всі розбіглися догулювати перерву. Я теж пішов на вулицю. Коли мене гукнули на рік старші Вітька та Юхим, здивувався.

Барабанщики й горністи подобалися дівчатам

- Юрась, хочеш цукерку?

Друзями вони мені не були, бо часто любили познущатися з нас, менших.

- Давай, - кажу.

То була звичайна зелена "дюшеска". Я її з'їв. Нічого особливого не помітив.

Потім, ідучи зі школи, зупинився перед невеликим гуртом дітей. Вітька розповідав моїм однокласницям, як Юхим смачно харкнув зеленими шмарклями на цукерку, вони її замотали й запропонували мені.

- А Юрась її з'їв!

Він почав істерично сміятися, аж присідав, заливаючись. Сильнішої образи я в житті не знав. У дитинстві часто бився з Вітькою, але він був старший і сильніший. Кулаками я довести нічого не міг, тому й не кинувся на кривдника. Про що жалкую досі.

Коли новини скінчилися, я зрозумів, чому згадав цю дурницю. Від дій нинішньої влади в мене стійка нудота. Табачник і Колесніченко знають, що замість покращення життя насправді нагодували мене зеленим "дюшесом". Я гидуюся й терплю. А якщо вони ще й надумають засміятися? Певно, роздеру їх, як жабу.

×