2 травня 2007 року о 22.15 зійшов із рейок пасажирський поїзд №168 "Столичний експрес". Він їхав із Дніпропетровська в Київ. Локомотив, порожній вантажний вагон для перевезення автомобілів та три пасажирські вагони перекинулися. Сталося це біля залізничної станції "Росава" Кагарлицького району на Київщині.

У першому вагоні їхав 32-річний Андрій Сімаков, який живе в місті Жовті Води Дніпропетровської області. Зараз він працює комп'ютерним графіком у столиці.

- Їхав, на щастя, спиною вперед, ряд наших сидінь був першим, на початку вагону. Біля вікна - молода жінка, я поруч. Почалася тряска, що буває при проїзді стрілок та переїздів. Потім вагон почав нахилятися, посипались сумки. Під час різкого гальмуванні я втиснувся повністю в спинку сидіння. Вагон плавно завалився на бік, під ногами опинились вікна. А біля моєї сусідки тріснуло вікно у вагоні. Все тривало не більше 10 секунд. Хтось гукнув: "Давайте не будемо смикатися, бо невідомо, де вагон і чи будемо ще падати!" Горіло аварійне світло, у вагоні не було темно, всі почали оглядатися, навіть злякатись не встигли. За 5 хвилин паніка зникла. Всі дістали телефони, фотоапарати. Почали сміятися і фотографувати, відчуття тривоги не було. Постраждала тільки провідниця, у неї був забій, хоч і не сильний. Усі допомагали одне одному вилізти з вагона.

Раз у квартал на цьому ж потязі їжджу додому. Білети тепер беру, щоб сидіти спиною. Хоча після аварії "Невського експресу" в Росії вже не знаю, чи можна довіряти сидінням і чи міцно вони прикручені.

У серпні цього року їхав порожньою маршруткою №455. Водія хтось підрізав у районі парку Нивки. Жінка, яка сиділа на задньому сидінні, від різкого гальмування долетіла майже до водія. Сильно забилася.

Тепер у мене така ідеологія - ніяким бабулькам місцем не поступаюся. Не тому, що ноги болять, а через безпеку. Ніколи не сідаю біля водія та біля вікна. Намагаюся ближче до проходу. Весь час тримаюся та стежу за тим, що відбувається на дорозі і з водієм. Мрійливо дивитись у вікно - не варто.

×