Черга в Дудуткі

Перечитую новини з Білорусі про раптове подорожчання та зникнення продуктів та товарів першої необхідності й згадую Ірину, мою мінську знайому.

Усе почалося кілька років тому, зі зламаного підбора на бруківці Андріївського узвозу. Ірині довелося купити взуванку в Києві.

- У вас і асортимент більший, і ціни нижчі, - сказала вона зі знанням справи. Її мати працює продавцем у гомельському універмазі.

Ірина стала бувати в Києві часто. Придбала осінні й зимові чоботи, босоніжки, весільне взуття, туфлі для брата.

Потім Сергій, її чоловік, отримав роботу в головному офісі Google у Нью-Йорку.

Після закінчення університету він мав би відпрацювати п'ять років у НДІ з окладом у $100 на місяць. Бо безкоштовно навчався у державному вузі. І п'ять років Сергієва трудова лежала у відділі кадрів інституту. А він заробляв гроші в голландській комп'ютерній фірмі, що має офіс у Мінську. Постійно їздив у відрядження до Нідерландів. А в інституті писав щомісяця заяву про відпустку за власний рахунок.

Тепер мої сябри живуть у Джерсі-сіті. Ірина пише: продукти тут дорогі, а от взутися й вдягнутися зі смаком можна за копійки. В останньому листі додає: якщо дефіцит на товари в Мінську не припиниться, то знову вишикується "черга в Дудуткі".

Дудуткі - це музей народних ремесел біля столиці Білорусі. Кілька років тому, коли почалися перебої з горілкою, її шанувальники вистоювали довгу чергу до Дудуткі. Бо вартість вхідного квитка передбачає дегустацію самогону з місцевої гуральні. На закуску до нього дають квашений огірок і мед.

×