Український народ – стадо баранів?
Не хочу нікого образити. Цей текст назрівав у мене в голові тривалий час, але написати все це зуміла тільки зараз. Накипіло після численних сварок в Інтернеті, бруду в соціальних мережах, і всього-всього-всього… Стало шкода свій народ та свою країну.
Чому стадо баранів? Тому що поводять себе саме так: стадний інстинкт перемагає.
Українці – нація, яка постійно боролася за своє вільне існування в цьому просторі, за свободу слова, за мову, за історичну спадщину, за сьогодення та майбутнє, за незалежність, за територію, за все. Боротися – це у нас в крові. Боротися – це у нас від предків. Проте, якщо раніше люди боролися за щось конкретне, відстоювали свої ідеї та прагнення чесно, віддано та до кінця, то тепер, здається, прагнення до революції просто стало звичкою. При чому, не завжди хорошою.
Щодня читаю вибране в Інтернеті, дивлюся новини по ТБ, слухаю радіо. У нас тут одна проблема за іншою, а винна у всьому тільки влада – так, ніхто не хоче зека на посаді президента. І я не хочу. Але, якщо подивитися на все з іншого ракурсу, стає зрозуміло: найбільша наша біда – то ми самі. Найбільше лихо для нашого народу – то сам наш народ.
Народом так легко керувати: досить тільки якогось чергового "спалаху", і всі пішли масово захищати щось. І мало хто розуміє, що насправді нам спеціально кидають такі теми для псевдо скандалів для того, аби відволікти нашу увагу від інших, більш важливих проблем.
"Євро-2012" стало приводом, через який майже всі забули про все, за що боролися перед чемпіонатом. І потім, доки народ ще відходив від іноземних туристів, матчів, гулянь на фан-зоні та шведів на Трухановому, Верховна Рада "під шумок" ухвалила закон про мову. Оп – і люди вже перестали обговорювати всі "за" та "проти" "Євро", ледь не забули, що перед цим активно відстоювали Гостинний двір, і взялися воювати проти російської. Як на мене, тактику з самого початку було обрано невірну: треба було не воювати проти іншої мови, а відстоювати та пропагувати нашу, рідну. Це трохи різні речі й різні результати. Адже, якщо ми й надалі лаятимемося брудною лайкою на наших близьких сусідів та на їх мову (якою, до речі, й зараз розмовляє значна частина населення України), ми радше матимемо вигляд агресивних недоумків, які тільки й вміють, що скаржитися на життя. Якщо ж ми пропагуватимемо нашу, рідну, солов'їну, то ми будемо патріотами. Голодування також справило враження якогось комічного дійства: поголодували і розійшлися. При чому, насправді ж прекрасно зрозуміло, хто, навіщо і як голодував під Українським домом. Прекрасно було зрозуміло й те, що це голодування не виправить загальної ситуації.
Що тепер? Тепер на сторінках "Фейсбуку" всі активно сваряться через зовсім несерйозний інцидент: "Українська правда" веде сторінку не українською мовою. Невже це – настільки важлива річ, яка варта такого ажіотажу? Невже всім просто настільки немає що робити, що лишається тільки поливати брудом чужого модератора? Невже вся та купка людей свято вірить, що відписавшись "на знак протесту" від сторінки "УП", вони спричинять якість глобальні зміни в нашій країні? Так, модератор сторінки теж повівся не дуже інтелігентно, відповівши "Флаг вам в руки!", але, як на мене, в цій ситуації одна сторона конфлікту – рівня іншій. Так, останнім часом "Українська правда" як видання стало набагато гіршим та суб'єктивнішим, ніж було, і це помітило багато читачів. Проте, чи компетентні ці читачі, коли на весь "Фейсбук" охрещують адміна "хамлом та українофобом"? Це – замість того, аби бути розумнішими та поводитися виваженіше. Іноді ж краще промовчати. А якщо вже так хочеться зарекомендувати себе націоналістом та борцем за українську мову, то варто почати з себе особисто. Не дарма в народі казали: "хто мовчить – той трьох навчить". Або ж, кажучи по-сучасному, іноді краще жувати, ніж говорити.
Ситуація з "УП" - одна з багатьох, де поведінка соціуму є просто типовою: агресія, бруд, лайка, жорстка критика та егоїзм. Сьогодні українці настільки полюбили бойкотувати все, що втрапить, що не помічають, якими злими стали. З кожним днем я все більше впевнююся, що фраза "Кожен народ має ту владу, на яку заслуговує" - це правда. Бо ж не дарма казали ще й таке: "Хто підняв меч, від меча й загине"…
