6 грудня 1991 року Вреховна Рада України ухвалила закон "Про Збройні Сили України". Насправді ж вони беруть свій початок набагато раніше.

Читайте першу частину тут.

Після Першої Світової війни, як відомо, для України пролиття крові ще не закінчилося. Точилася жорстока боротьба з більшовиками, австро-угорськими та німецькими окупантами, в якій воювали "махновці" - Революційна повстанська армія України. Крім того, велася війна проти Гетьманату, Директорії, білогвардійців. Свою назву вони одержали від головнокомандувача - Нестора Махна. Сформувалися ці сили в 1919 році, вже у вересні 1919 були переформовані в 5 полків загальною чисельністю 6200 людей. У серпні до армії приєдналися три бригади Червоної Армії. Уже в 1921 після виснажливої боротьби та переговорів, Махно приймає рішення зупинитися.

Махно серед соратників

В період ревоюції 1917-1921 років воювала й Українська радянська армія - регулярна армія Збройних Сил УРСР. Зрозуміло,що ці формування були підпорядковані більшовицькій владі, яку не хотіли приймати в України, тому мета їх очевидна.Тим паче, її головнокомандувачем був Володимир Антонов-Овсієнко, відомий тим, що у 1917 захопив Харків, під час штурму Києва в 1918 вперше під час так званої Громадянської війни застосував задушливі гази, а згодом організував у місті класовий терор. Формування збройних сил Української СРР весною 1919 року відбувалось за рахунок місцевих українських ресурсів, людських та матеріальних, та трофейної зброї, яка в значні кількості була здобута на теренах України в результаті наступу. Уже 4 травня 1919 ЦК РКП(б) вирішив віддати збройні формування радянських військ єдиному командуванню.

Не довго довелося жити мирно (хоча й мир під більшовиками - не зовсім мир). Сформувалася Карпатська Січ у листопаді 1939 з утвореної націоналістами "Української національної оборони". Знаємо, що наприкінці 1930-х років загострилася міжнародна ситуація, посилилися мадярських та польських терористів, тому уряд Августина Волошина прискорив прийняття Статуту організації. На чолі стояв Дмитро Климпуш, а його заступником був Іван Роман. Місцеві Січі з окремих сіл об'єднані були у районових командах, а ті знову підлягали командам округ, яких було 10. Болючим питанням була нестача зброї, але коли Августин Волошин звернувся по допомогу, то отримав близько 5200 доларів від українців із Канади. Цікавим є факт, що 1 січня 1939 було оголошено про створення Жіночої Січі, яку очолила Стефанія Тисовська. Вони організовували художні вечори, розповсбджували українську літературу, шили національні та січові прапори, були зв'язковими та розвідницями. Після проголошення самостійності Карпатської України Карпатська Січ стала національною армією, а на чолі штабу був Михайло Колодзінський.

Колона карпатських січовиків перед відправкою на фронт

Військові відділи націоналістів (неофіційно "Протипольський легіон", "Український легіон", "Легіон сушка") - військове формування під командуванням Романа Сушка в складі Вермахту. Створено з добровольців-українців, які згодом вже у складі ВВН брали участь у Польській Кампанії, а після її закінчення Легіон Сушка був розпущений.

Українські націоналісти, надіючись на те, що Німеччина допоможе їм у боротьбі сформували свої підроздіи - "Нахтігаль" і "Роланд". У майбутньому ОУН планувала створити з них ядро української армії. Метою підрозділів було роззброєння частин Червоної Армії та охорона боєприпасів під час здійснення плану "Барбаросса". Командував вояками Роман Шухевич. Та, без сумнів, Гітлер не був радий Акту відновлення Української Держави, тому ці батальйони були відрізані від фронту та об'єднані в один. Згодом формування відправили на протидію білоруським партизанам. З часом роль батальйонів звівся нанівець.

У 1941 на Поліссі утворилася підпільна збройна формація - Поліська Січ, яку очолював отаман Тарас Бульба. Недарма її ще називають Українська повстанська армія отамана Бульби-Боровця. Вони воювали як проти німців, так і проти радянської влади, періодично співпрацюючи з одним із них. У 1942 вона налічувала 3-10 тисяч вояків. Перші збройні акції Поліської Січі обмежувались діями проти розбитих решток Червоної Армії. Згодом січовики завдали чималих втрат радянські армії, з їх участю було у серпні 1941 взято Олевськ, а до кінця цього місяці повністю витіснено радянські війська з Полісся. Ця організація існує й досі. Майже всі представники "Поліської Січі" брали участь у визвольних змаганнях останніх часів, їх більшість була в м. Київ з 18 по 22 лютого 2014 року.

ДУН - націоналісти називали ці батальйони "Дружинами українських націоналістів

Славнозвісна 14-а гренадерська дивізія СС "Галичина" було сформоване у квітні 1943 з українців у складі німецької армії. Та за рішенням Гіммлера, дивізія не мала права носити назву "українська"; щоб не пропагувати ідею незалежності України, вона повинна зватися "галицькою", а тризуб був лише на прапорах. На 18 червня 1943 у дивізію записалося 84 тисячі добровольців, але зараховано лише 13 тисяч. Перше бойове хрещення було під Бродами. Взагалі, "Галичина" воювала в складі німецької армії з умовою, що буде приймати участь у боях тільки на східному фронті. Навколо цієї дивізії існує безліч спекуляцій, але легко судити з висоти років. Потрібно розуміти, що тоді людям хотілося вижити. Також їх звинувачують у неправомірних діях проти поляків та євреїв, хоча й вагомих доказів поки немає.

Агітаційний плакат СС "Галичина"

Українська національна армія була відчайдушною спробою німецьких урядових кол включити в боротьу народи Східної Європи. Заради цього був створений Комітет визволення народів Росії та Російська визвольна армія . Коли намагання підпорядкувати йому інші національні організації не вдалися, було створено Український Національний Комітет (УНК) і проголошено організацію УНА. До її скаду ввійшла і дивізія "Галичина" як 1-ша Українська дивізія. Творення УНА було виявом бажання українського народу мати свої власні збройні сили з огляду на різні можливості закінчення другої світової війни. Однак УНА не вийшла поза стадію початкової організації і планування.

Визначним у боротьбі українців проти загарбників є діяльність УПА - озброєного крила ОУН. Свою діяльність націоналісти почали на території Волині, де, до речі, в лісах залишилося чимало слідів їх дій. У 1943-1945 головним командиром УПА був Роман Шухевич, а опісля - Василь Кук. УПА являла собою партизанську армію, що мала трофейне озброєння (в основному, німецька та радянська зброя), амуніцію (в тому числі спецуніформа в деяких відділах), дисципліну, військову тактику, Службу безпеки (СБ ОУН), агентуру, розвідку, контррозвідку тощо. Воїни УПА були усвідомленими, хоробрими, мужніми, жертовними, витривалими, хитрими у військовій справі. Недоліками прийнято вважати невелику чисельність порівняно з ворогом, недостачу спеціально підготованих командирів, відсутність повноцінного тилу та залежність від підтримки населення. Не є секретом і те, що тих, хто допомагав УПА репресували, люди часто не поверталися додому. УПА неоднозначно сприймають в українському суспільстві, але спецгрупи НКВД (спеціальні загони НКВС створені для боротьби з УПА, також відомі як "агентурно-бойові групи (АБГ) НКВС", легендовані групи, "лжебоївки УПА", "переодягнені енкаведисти") зробили свою роботу. Питання про надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні), досі залишаються невирішеними. З 2005 року в Україні офіційно святкуються річниці створення УПА

Ветерани УПА

Закінчення другої частини

ШАНУЙМО НАШИХ ГЕРОЇВ!

СЛАВА УКРАЇНІ!