Герої Верховної Ради не ейзенхауери й не деголлі
Війна породжує героїв. І війна приводить героїв до влади. Про це яскраво свідчить недалека історія. Зокрема, у США незадовго після завершення Другої світової війни президентом став генерал армії Дуайт Ейзенхауер. У Югославії після цієї ж війни – командувач партизанського визвольного руху Йосип Броз Тіто, а у Франції – генерал Шарль де Голль. У роки зовнішньої агресії, у стані війни, вони здобули авторитет у власних країнах та на міжнародній арені.
В Україні поки що немає ні президента, ні прем'єр-міністра, які були би героями війни. Але у новому парламенті такими будуть чимало народних депутатів.
Єдиною відмінністю між героями Другої світової війни і "Вітчизняної 2014 року" (за словами українського Президента), є те, що у згаданих країнах вони прийшли до влади не під час, а вже після завершення війни. Тобто після того, як було видно конкретний завершений результат їхньої військової діяльності.
І Ейзенхауер, і де Голль на чолі своїх держав стали не одразу, а через доволі тривалий час по завершенні війни. Перший через 8, другий – через 13 років. Тобто і через роки після війни вони залишились моральними авторитетами для своїх співгромадян.
Що ми бачимо зараз? Той факт, що війна на Донбасі не те що не закінчилася, а й ознак того, що вона перебуває на завершальному етапі і закінчиться успішно для України, немає й близько, а герої поспішили замінити військові квитки на депутатські мандати, не може не тривожити – з якою метою це зроблено?
Де воюватимуть герої, а, головне, чи не воюватимуть вони у парламенті, тим самим підігріваючи напруження, що на користь зовнішньому ворогові? Чи стануть вони українськими ейзенхауерами та деголлями? Відповідь на ці питання ми почнемо отримувати уже зовсім скоро.
