50 відтінків "Молодості"

14 фільмів я подивилася за тиждень цієї 44-ї "Молодості", з них - 9 повнометражних

Усі свої трофеї збирає у підвалі затятий мисливець із нового фільму Ульріха Зайдля. Свої трофеї вражень від переглянутих фільмів зібрала у цьому блозі

Субота, 25 жовтня
От почався день австрійським фільмом із садо-мазо, а закінчився французьким про любов. Австрійського режисера Ульріха Зайдля я люблю. Настільки люблю, щоб о десятій ранку в суботу сидіти у кінотеатрі і дивитися німецькою його новий фільм Im Keller. Про те, чим люди займаються у підвалах. Подобається, що кожний кадр вибудовує, як картину і плани, коли персонажі просто мовчки довго дивляться у камеру. Так, що встигаєш роздивитися кожну імпалу і лань, опудалами яких ярий мисливець оздобив підвал і його дружину, що не могла бути вбрана інакше, як у леопардове. Або портрет Гітлера, який іншому героєві подарували на весілля і тепер у тому завішаному свастиками підвалі бухає спрітц весь місцевий оркестр. Після кадрів, де жінка підвішувала коханого за геніталії до якоїсь пекельної машини, трохи навіть закривала рукою очі. І задумалася трохи, чи справді я люблю Зайдля. Але ввечері на солодкавому фільмі-відкриття Молодості "Три серця" із любовним трикутником, ще й між сестрами у виконанні К'яри Мастрояні і Шарлотти Гензбур, французькими пейзажами і мегазірковою мамою Катрін Деньов, яка пече тортики, подумала, що мені до душі ближче таки Зайдль. Бо тут знаєш все три кроки наперед, а зранку було хоч якось несподівано. І люди справжніші

Подарований на весілля портрет Гітлера розчулює до сліз героя фільма Ульріха Зайдя "У підвалі"

Неділя, 26 жовтня

Сьогодні я зайшла до кінозали якраз на сцені сексу між двома хлопцями із романтичними крупними планами. Ну шо ще можуть показувати пресі на прес-показі "Молодості". У програмі 45 українських фільмів, і їх у прес-показах чомусь немає. У залі ледь набралося десять журналістів, більшість до кінця не досиділи. Що нам писати читачам? Про проблеми шведських хлопчиків, які любять одне одного у стильних інтер'єрах, красиво і різноманітно кохаються, але один кидає іншого, мотивуючи рішення, що він не гей? І тут виходиш з кінозалу, а у холі рубає рідна попса: "Ето не круто, парни не плачут" – як два різних світи, бо у фільмі ж плакали. А я ще досі не знаю відповіді на запитання "Стоит ли дарить мужчинам цветы?" із сайту, на який зайшла у 11 класі за лінком "Ви не такі як всі?" Зовсім заплуталася, ще й час перевели

Вівторок, 28 жовтня
Що оголена рудоволоса німфа виявиться чоловіком, я зрозуміла ще побачивши її зі спини. Ну щастить мені цієї Молодості заходити до кінозали саме на такі кадри. Вперше день минув без фільмів зі сценами задоволення статевого потягу неприродними методами. Навіть навпаки – у першій картині природними, бо на природі, а у другій головна героїня – болгарська повія у Цюриху, яка чітко, хоч і з акцентом каже одній пані "Ми не працюємо з жінками". Та теж не сексу від дівчини хотіла, а просто поговорити. Пані цю звали Lena (не тільки росіяни мають таку версію мого імені) і вона була на восьмому місяці. Прекрасний час, щоб спалити чоловіка на користуванні послугами повій і поїхати виясняти, як це все відбувається і чим же це так приваблює мужчин. При тому всьому кіно називається Країна мрій і дія соціальної драми відбувається у різдвяному Цюриху. Німецькомовний фільм мені знову більше сподобався за франкомовний. У "Метаморфозах" Крістофа Оноре за Овідієм найбільше вразили кадри, де Орфей веде Еврідіку із пекла і цей підземний світ режисер передав через підводний. А так ні сучасна французька школярка Європа, яка замість алгебри втікає кохатися у кущах з Юпітером, ні решта олімпійців не зачепили. Навіщо переносити богів у сучасне місто, а потім все одно розгортати всю дію на природі на околицях

У фільмі Крістофа Оноре "Метаморфози" богиня Юнона постійно застає свого чоловіка Юпітера голим

Четвер, 30 жовтня

Найкрасивіший за картинкою фільм, побачений мною на "Молодості" – "Кукурудзяний острів" грузинського режисера Георгія Овашвілі. Щовесни, коли спадає вода на річці Енґурі, що тече з гір до моря, на ній виникають острівки із родючим від намулу ґрунтом. Місцеві мешканці вирощують там кукурудзу і так виживають. Ми бачимо сотворення світу – на човні крізь туман припливає чоловік. Цілує землю, зводить там дім, довить рибу, садить зерно і плекає перші паростки. Йому допомагає онука, зелені очі, мідні коси і сонячне від веснянок обличчя. На неї закоханими очима дивляться і грузинські, і абхазькі солдати, що пропливають на катерах і пострілюють – річка якраз на кордоні конфлікту. І під цими поглядами цибата руда дівчинка-підліток поступово починає усвідомлювати себе жінкою. А домучує її повний місяць, який змушує вночі виходити надвір, скидати сорочку і пірнати у воду. А потім на острові опиняється ранений грузинський прикордонник, і дід його виходжує. І за весь фільм ми чуємо лише кілька реплік, переважно абхазькою. Онука питає, чи цей острів – грузинська земля. Дід показує на гори – то їхня земля. А ця, Богова, що її створив. Він її і забере

А щодо української конкурсної програми – як я зрозуміла, зараз модна така операторська робота, коли глядача закачує і майже нудить від настирливих невмотивовано запаморочливих обертів камери. Також це все треба знімати на найгіршу цифрову камеру. І історії конче мусять бути без сюжетів. А під документальним фільмом митці розуміють напівжурналістське розпитування героя – без стравної композиції кадру і внятних відповідей. Драматургія – це вчорашній день. Психологічна мотивація – позавчорашній. Родзинкою для мене було камео Асії Ахат у ролі мамочки, яка залишає сліпу (!) дочку на лавочці на Хрещатику на якогось чужого (!) дядю (у виконанні Гришковця) щоб забігти в магазин за продуктами – бо треба було якось організувати, щоб дядя цій дівчинці подарував синю птаху

П'ятниця, 31 жовтня
в тому, що у "Жовтні" згоріла прокатна копія "Німфоманки", є щось гоголівське. Який Геловін, у нас тут і без того повсюди чортівня. Тільки от до спалення кінотеатру в центрі столиці я ще вірила, що ми – не країна третього світу. Принаймні другого

Ївга - кохана обох героїв фільма Вікторії Трофименко "Брати" - альбіноска, пряме сонячне проміння може їй легко зашкодити

– Такі гарні очі з-за дверей визирають. Впустіть їх, може хоч на якісь лежачі місця, – сказав міністр культури перед показом фільму "Брати" на "Молодості". Але адміністраторки кінотеатру виявилися невблаганними. Повна зала. Якби я була кінокритиком, мусила би критикувати. А так – не зобов'язана. Тому скажу, що "Брати" – гарний фільм, з красивими зимовими Карпатами, всепоглинаючим людським гонором і егоїзмом головних героїв, які навіть у останні дні змагаються, хто з них помре пізніше. Така історія могла трапитися будь-де (і книжка за якою знято – шведський роман Торгні Ліндгрена "Джмелиний мед"), але укранське село – це саме те місце, бо де ще заведено труїти сусідських котів. Кілька років тому потрапила на представлення цього проекту, і режисерка тоді мріяла про Мамонова на головну роль. Як на мене, то добре, що ця мрія не здійснилася і вона таки знайшла фактурних українських акторів на роль братів-суперників, які все життя не могли поділити матір, іграшки, жінку, сина, кота і навіть смерть.

Субота, 1 листопада

Документальні фільми про Майдан я намагаюся не дивитися. Бо одразу у сльози. Але від реальності не втечеш. На "Реальності" - документальному проекті із живим відео, яким закривали фестиваль - задихалася від емоцій. Знову перед очима промайнули кадри з Майдану - найжорсткіші, коли ранених носили і горів будинок Профспілок. А потім я йшла додому через Майдан - там уже з революції Гідності нічого й не лишилося, окрім банерів, що закривають згарище, любительських стендів Небесної сотні і кількох фрагментів без бруківки. Аж тут, біля Головпоштамту хтось грає на синьо-жовтому піаніно - я посміхнулася і спустилася до метро. Минаючи розкарячений манекен на вітрині невибагливого секс-шопа подумала, що слово "стояв" у фразі за що стояв Майдан, набуло нових відтінків значення. Після фільму і після всього стало дуже сумно це бачити. І я взагалі не проти секс-шопів, але ми ж прямували у Європу, а не у В'єтнам. Могли би хоч за дизайн подбати (як у Європі) чи за написи державною мовою