Жидівська мафія "рулить"
Не є секретом, що реальна влада і важелі впливу в Україні належать не українцям і навіть не клятим москалям, а жидам. З цього приводу, письменник Едуард Ходос мав підстави неодноразово заявляти, що у Верховній Раді євреїв більше, аніж в ізраїльському кнесеті
Як ми дійшли до такого життя, чому в Україні стільки євреїв і чому на ключових ролях в країні знаходяться саме вони, – цікаві питання. Жидівська мафія рулить цією країною, як хоче, а народ досі не здатний зрозуміти, хто винні в масштабних дерибанах.
Не варто сподіватись, що Фіршташ, Коломойський, Рабинович, Кернес, Пінчук та їхні одноплемінники, чиї імена у всіх на слуху, сильно дбатимуть про долю українців. Усі вони – іншого роду й племені, мають інше мислення і сповідують іншу мораль (якщо вона взагалі в них є). Вони не зацікавлені в існуванні України як сильної держави, якою неможливо буде маніпулювати.
Маючи бізнес і вагомий вплив по обидві сторони кордону, вони могли би сприяти нормальним відносинам між Росією і Україною, але їм не вигідний мир, за який, як і за все добре, треба платити. Масове кровопролиття і братовбивство – найпростіший для них спосіб змусити пригнічену біомасу невігласів до покори.
Ясно одно: бідна і нещасна та країна, де влада і важелі впливу знаходяться в руках таких "діячів".
Розділяй і володарюй – типова модель поведінки представників мафіозного кагалу. Фабрики й заводи, мільярдні статки, розкішні палаци – у них все є, залишається лише утримувати владу в своїх руках. Тепер вони робитимуть таким чином, щоби бідні і знедолені люди ворогували між собою.
Жидівська мафія, яка волосатою лапою шарить скрізь, вміє наживатися на розбраті та війні, нацьковуючи християн один на одного. До того ж, за традиційним уявленням юдеїв, всі інші, у тому числі українці, – люди другого сорту і з ними можна не церемонитись.
Давно підмічена майже тваринна хитрість семітів, які, подібно до інших азійських народів, рідко коли бувають щирими, між собою говорять одне, а іншим вішають локшину на вуха. Вони вміло маніпулюють темою Голокосту, замість того, щоби залишити її історикам. Їхня мета – аби мати можливість направо й наліво шельмувати своїх опонентів, звинувачуючи в антисемітизмі.
Євреї мають свою державу – Ізраїль, і там їхнє місце. Українці своєї держави фактично не мають, бо на ключових ролях в країні знаходяться хто завгодно, але не українці. Очевидно, що існуюча держава на цих теренах не є українською.
Окрім того, помилкою націонал-патріотів було те, що вони довірили важливі функції "діячам", подібним до булгаковського Швондера. Характерний швондерівський почерк, помітний у тому, що стосується втілення національної ідеї, його бездушність і примітивізм, спотворюють найкращі задуми й починання.
Скільки ще горя й пролитої крові знадобиться, щоби народ перестав довіряти пройдисвітам і почав дбати про долю країни? Один Голокост уже був, хочемо знову дочекатися Божого Гніву? І дочекаємось, що настане Божа кара за довгі поневіряння, байдужість і за те, що, полишивши віру в Христа, захопилися єврейськими побрехеньками і хулою на Господа Христа.
