АНГАРА В АНГАРІ

Непомітною для широкого загалу пройшла чергова "епохальна перемога" російської військової промисловості (ясна річ – найкращої в світі). Найновіша і найкраща у світі космічна ракета – носій "Ангара" грубо порушила традиції російського ракетобудування. Замість того, щоб традиційно згоріти у вирі власного полум'я на стартовому майданчику, вона цілком інтелігентно відмовилась стартувати. Старт, що транслювався у прямому ефірі (небачена самовпевненість як для Росії), довелось відкласти. Спочатку – на годину, потім - на два дні. І от нарешті збулось: вчора Ангару відтягли до ангару. Формально – на ремонт. Фактично – на ліквідацію. Черговий проект з`їв чергові десятки мільярдів нафтодоларів і тихо сконав. Не вперше і не в останнє. Росія і не таке бачила. Власне, російські (саме російські, а не совєцькі) ракети як слід не літали ніколи – це не новина. Для тих, хто не в темі: космічні ракети – носії і міжконтинентальні балістичні ракети – це по суті одне й те ж. Перші створюються внаслідок конверсії других. Історично склалось так, що міжконтинентальними ракетами в СССР займались три конструкторські бюро. Історично першим було КБ Корольова. Саме їхніми ракетами погрожував американцям Хрущов. Погрожував, звісно, не від гарного життя, а від страху. Адже сильному вдаватися до погроз не потрібно – його бояться і так. СССР сильним не був. Принаймні – по відношенню до США. Як би не намагались нас переконати у зворотньому. Ракета Р-7, якою Хрущов лякав імперіалістів, абсолютно не годилася для використання за призначенням – бойового чергування з ядерною боєголовкою. Річ у тім, що у якості пального Корольов використовував гас. Для його згоряння необхідний кисень. Адже у космосі, як відомо, кисню немає. А без нього пальне не горить. Кисень охолоджували до рідкого стану і заливали у спеціальні баки, розміщені у ракеті. Ясна річ, що охолодити кисень до рідкого стану – дуже дорого. Але хто у цій убогій країні рахував гроші? На війську не економили! Гірше те, що довго втримати кисень у рідкому стані всередині ракети неможливо. Отож, ракета готувалася до старту на протязі багатьох годин, а потім, після закінчення заправки, мала одразу ж стартувати. Отож – на зброю відплати не годилася жодним чином. Могла бути використана лише для першого удару. Тому було прийняте рішення використати ракету у космічній програмі, одночасно показавши її наявність і приховавши недоліки. Так стартував совєцький "мирний космос". Ракети "Союз", похідні від Р-7, досі складають основу російської космічної програми. Найсучаснішої у світі, ясна річ… Виробництво ракет Р-7 було розміщене у Дніпропетровську, на Южмаші, який будувався до цього для виробництва вантажівок. Але вантажівки там так і не почали виробляти – мирному руському народу ракети були потрібніші. Адже вантажі і на волах возити можна. А ядерну бомбу до США на волах не довезеш… При заводі було створене допоміжне КБ з молодих інженерів. І сталося диво – ці інженери створили принципово нову ракету, куди кращу за корольовські. Не без допомоги академіка Глушка, звичайно. Він вже давно носився з ідеєю нового ракетного пального – гептилу. Однак Корольов, якого ми звикли вважати новатором, будь-які нововведення приймав вкрай неохоче. Зрозуміти його можна – він працював під страшним тиском невігласів із Політбюро, які вимагали успіху за будь – яку ціну і не прощали помилок. Корольов, який змолоду пройшов через ГУЛАГ, не забув уроку. А от Янгель ризикнув. Етнічний українець, нащадок примусово виселених до Сибіру селян, він не забув ні мови ні батьківщини і за першої нагоди повернувся працювати на Україну, до Дніпропетровська. Ракети Янгеля – Глушка мали величезні переваги. Гептил допускає використання замість кисню спеціальних окислювачів, які під дією високих температур виділяють газоподібний кисень прямо у камері згоряння. Зараз у якості окислювача використовується тетроксид азоту. Така ракета може перебувати на бойовому чергуванні роками, готова стартувати негайно по отриманню команди. Тому більшість совєцьких ракет літала саме на гептилі. Але гептил надзвичайно токсичний. Випадків отруєння персоналу у процесі заправки ракет було сотні. Більше того, відпрацьовані ступені ракет немилосердно отруювали гептилом величезні території. Саме тому космодром збудували не в Росії, а в Казахстані. Внаслідок цього величезна ділянка казахського степу незворотньо отруєна гептилом. Як не дивно, це застерегло російське керівництво від пуску гептилових ракет із своїх космодромів. Хоча інших випадків, коли б російське керівництво дбало про свою екологію чи здоров`я населення, мені невідомо. Отож, славнозвісна "Ангара" була покликана замінити гептилові ракети у російській космічній програмі і дозволити Росії проводити пуски із своєї території. Нічого принципово нового вона в собі не містить. Звичайна гасово – киснева ракета. Навряд чи принципово краща від того ж Союзу. Хіба що більша. Річ у тім, що "Союзи" спроможні виводити на навколоземну низьку орбіту всього 3 – 4 тони вантажу. А от "Ангара" - десятки тон. Теоретично. Якщо колись таки полетить. Потреба в ній очевидна – росіяни традиційно страждають гігантоманією. Річ у тім, що ще за часів Хрущова було створено і третє КБ – Челомея. Там теж розробляли гептилові ракети. На сьогоднішній день це КБ виробляє ракети "Протон", спроможні виводити на низьку орбіту до 20 тонн вантажу – дійсно найбільші у світі. Однак, ці ракети також гептилові. І успішно злітають вони останнім часом дуже рідко – скоріше як виключення. Всі ці фактори разом призвели до створення програми "Ангара" і стали чудовим приводом для осіб, наближених до лисого імператора, розпиляти кілька незайвих мільярдів. Отож, можна зробити висновок, що здичавіння Росії йде пришвидшеним темпом – вже найближчим часом космічна програма Росії буде остаточно згорнута. Адже останнім часом вона цілком залежала від українських носіїв. Дуже сподіваюсь, що співпрацю з агресором і окупантом ми таки припинимо. Назавжди. І навіщо воно нам? Що цінного можемо ми перейняти у сусідів? Адже наші ракети (Дніпро, Циклон, Зеніт) – чудово літають. На відміну від російських. Тож чи варто переймати російські традиції?! Космічну програму нам слід надалі розвивати самостійно (це обіцяє чималі прибутки у майбутньому), а росіяни нехай продовжують займатися улюбленою справою: пишатися своєю величчю.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олена Виноградова Правовий аналітик, мешкає у Швейцарії
Ксенія Туркова Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Ігар Тишкевіч Експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" UIF
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Погода