Одна мешканка Полтави розповіла мені історію з наведенням двох випадків побутового життя Полтави, які сталися з нею протягом одного дня. Проаналізувавши їх, починаєш думати і шукати відповіді на чисельні запитання: Що ж ми за народ такий? Чому і скільки ще ми не поважатимемо один одного? Невже, в європейських країнах таке можливе? З ким і навіщо Полтава, нібито, йде до Європи?

А сталося наступне.

Випадок перший

Жінка з центру на маршрутці вирушила в район Подолу. Проїхавши з пасажирами певну частину маршруту, водій зупинив свій автобус посередині гори. Вийшов, запалив цигарку, взяв каністру і пішов набирати воду з колонки. Сполоснувши каністру, він набрав води у каністру і вирушив до водійських дверей автобусу. При цьому всі пасажири продовжували перебувати у замкнутому автобусі. Не допаливши цигарку, водій сів за кермо і повів автобус далі по маршруту. Запах диму було відчутно в салоні.

Випадок другий

На Подолі, вставши на зупинці "Млинкомбінат", жінка зайшла до одного з магазинів, який торгує одягом. У неї була мета купити певну річ, а не просто позаглядати. Через якийсь час їй захотілося до туалету. У цієї жінки хворими є нирки. При чому обидві. Вона підійшла до продавця і попросилася до туалету магазину, або підказати, де є туалет поруч з будинком, в якому знаходиться магазин. При цьому вона додала продавцю, що вона не просто зайшла погуляти до магазину, а купити певну річ. І назвала, яку саме. У відповідь від 20-літньої продавщиці вона почула, що відвідати туалет магазину їй не можна. Сказала, що вона не знає, де є поруч громадські туалети. І порадила сходити тій жінці "десь під кущик".

Обидва випадки приголомшують своєю дикістю і байдужим ставленням до оточуючих вищезгаданих водія і продавщиці. А ще більше приголомшує те, що обидва ці випадки трапилися з інтервалом 20-30 хвилин. Уявіть собі, скільки таких і аналогічних випадків відбувається у Полтаві протягом доби, тижня, місяця, року.

Більшість полтавців говорить про те, що хоче жити краще і при цьому щогодинно, щоденно, щорічно "топить" один одного! Коли ж, нарешті, ми почнемо краще ставитися один до одного? Коли ж, нарешті, ми почнемо допомагати один одному, проживаючи в одному місті – нашій Полтаві? Коли ж, нарешті, ми самі з себе будемо викорчовувати оте "бидло" і ставати сучасним небайдужим суспільством?