Пора вже перемогти.

Історичний наратив, який я буду описувати, стосується подій останнього десятиліття і подій історії України останнього століття.

Перша аналогія це порівняння національно-визвольних змагань 1917-20 рр. і Помаранчевої революції. Я не буду описувати хронологічну дійсність цих революцій. Що головна суть цих подій полягала в тому що вони були великими можливостями, створення і побудови власної держави. Можливість вирватися зі старих систем і розпочати нове життя. Було прийнято багато декларацій, сказано промов, обрано нових лідерів.

Але як результат прийшлося сприймати болючий процес втрачених можливостей. Поразку в визвольних змаганнях було сприйнято як національну трагедію.

Проте поступово почався процес пробудження і наростання протесту.

І якщо Наддніпрянську Україну і її національний ресурс було вивезено до Сибіру, розкоркулено і виморено голодом. То західна Україна опинившись в інших умовах існування, почала озброюватися потужною національною ідеєю, яка переростала у все більший українсько-польське протистояння.

Щось подібне сталося після 2004 року, мирна революція що несла в собі стільки сподівань стала великим розчаруванням.

В 1930-тих.рр. почалося зростати протистояння, головною силою якого стала націоналістична молодь. Під час другої світової війни цей супротив утворив національний рух опору, який отримав величезну підтримку серед населення. Утворена УПА розпочала нерівну боротьбу на двох фронтах.

В 2013 р. після того як режим Януковича відмовився підписати асоціацію ЄС, це стало поштовхом для супротиву Західних регіонів які не сприймали і протиставляли себе режиму. Супротиву – мобілізаційним ресурсом якого стали, як і в 1940-вих рр. жителі Галичини і Волині.

Спочатку студентський протест, за втрачену європейську мрію, поступово перетворився на революцію.

Вернімося до середини минулого століття, визвольному руху не вдалося досягти своєї мети, ідея вільної України і була залита кров'ю і встелила тілами, ліси Західної України і Східного СРСР.

Під час революції 2014 р. Україна вкотре заплатила сотню життів за свою мрію, мрію яка була така дорога протягом останнього століття.

Нова влада приступила до втілення цієї мрії, проте їх роботу було перервано військовою агресією, втратою територій, і сепаратизмом на сході України. Те що мало б нам гарантувати нашу безпеку виявилося пустими папірцями Будапештського меморандуму. Влада намагається вирішити ситуацію за посередництва союзників. Союзники дбають переш за все про власні інтереси. Про інтереси власні подбати може лише ми самі.

Західна Україна притихла в очікуванні і споглядає за Сходом, який в невизначеності, все більше захоплюється російськими сепаратистами. Галичани і Волиняни терплять насмішки Путіна про їх "неповноцінність" і націоналізм.

Подібна аналогія є досить емоційною, перебільшеною, не завжди співвідноситься у фактах і матиме масу критики. Але я геть не бажаю, щоб в черговий раз, жителі Західної України почали боротьбу за Україну. Їхніх жертв і так вже багато принесено в ім'я ідеї. Слід почати реалізацію цієї ідеї разом. Ідеї реально незалежної, самостійної, заможної України.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"