_________________________________________________________________________________________________________________________________

Ти, буй Рюриче, і Давиде!

Чи не ваші золочені шоломи по крові плавають?

Чи не ваші хоробрі дружини рикають, як тури,

Ранені шаблями каленими на полі незнаємім?

Вступіть, господарі, в золоте стремено

За кривду сього времені, за землю Руськую,

За рани Ігореві, буєго Святославича!

Галицький Осмомисле Ярославе,

Високо сидиш на своїм златокованнім столі!

Підпер гори угорськії своїми залізними полками,

Заступив королеві шлях,

Затворив в Дунаї ворота,

Розмічаючи час крізь хмари,

Суди рядячи до Дунаю.

Грози твої по землях течуть,

Відкриваєш ворота Києву,

Стріляєш з отчого золотого стола

Салтани за землями.

Стріляй, господарю, Кончака, поганого Кощея,

За землю Руськую,

За рани Ігореві, буєго Святославича!

_______________________________________________________________________________________________________________________________

Короткі пояснення

Рюрик і Давид - князі Смоленської землі, яка входила в Україну, як і землі сучасної Бєларусі.

"Чи не ваші золочені шоломи? ..." - автор вживає іронію, мовляв, "Чому вас там немає?".

Галицький Осмомисл Ярослав - володар Галицької, Подільської землі - по Дністру до Дунаю.

"Меча времени через облаки" - художній образ: "Розмежовуєш час, як небесний Місяць-Мислич".

"Грози ... текут" - тут вжита грецька основа "tek" - гриміти, дзвеніти (пор.: Звенигора - про богиню блискавки).

"Отворяєш Києву ворота" - духовна влада Осмомисла простиралася на Київську землю.

"Стріляєш з отчого стола салтани" - Осмомисл давав право на соляний промисел і соляну торгівлю (латинь "sal" - сіль).

______________________________________________________________________________________________________________________________