Мова не про мову

Учора Одеса долучилася до акції "Сегодня речь не про мову!", відповідно до котрої одесити мали цілий день розмовляти українською на роботі, вулиці та вдома.

Залишу той факт, що 90% людей, з котрими я вчора спілкувалася не мало жодного уявлення про таку ідею. Тож і не долучалося. Через це акція швидше нагадувала експеримент.

Так мої звиклі до геть усього на світі рідні та близькі не виявили жодної реакції. Тож на них загострювати увагу не буду. А от у громадському транспорті було дещо складніше. Одного разу навіть проїхала свою зупинку. На роботі дехто переходив на українську у відповідь, а дехто пропонував розмовляти на рідній мові. На мої слова, що українська і є моєю рідною, запитали, як таке сталося і не говорячи більше ні слова вийшли з кабінету.

Неприємний конфлікт мала лише з адміністратором у перукарні. Хоча не берусь сказати точно, що більше його роздратувало – мова чи мої жовто-блакитні стрічки на сумці, котрі він одразу почав коментувати. Ситуацію врятувала моя майстер, котра абсолютно спокійно відповідала мені російською і нічого її не бентежило. Тож за окремими випадками жодних проблем з мовами в Одесі не має. Або ж мені просто пощастило.

Але хочеться написати про інше. Дорогою додому до мене підійшла жіночка, котра не могла знайти один будинок. Коли виявилось, що я в ньому живу, запропонувала їй пройти до нього разом. Згодом з'ясувалось, що вона – мати моєї сусідки, котра зараз потрапила до лікарні. Тож жінка йшла зібрати деякі для неї речі. Вона розмовляла зі мною російською, але на всі мої випадкові пропозиції допомогти прагнула відповідати українською. Було видно, що їй складно, тож вона швидко поверталася на російську. Напишу чесно, що нічого надзвичайного не зробила. Просто допомогла знайти будинок і відімкнути примхливий замок у дверях, але навіть ці дрібниці викликали у людини бажання піти назустріч, зробити щось приємне у відповідь, навіть якщо це – подяка на мові, на котрій до тебе звертаються.

Справа дійсно не у мові, а в людських вчинках і ставленнях до них. Я дуже хочу вірити, що у кожного є можливість переконатися у цьому особисто.