Я працюю на роботі, де керівництво учасників акцій протесту називає бойовиками, екстремістами та терористами. Навіть більше. Їх не вважають за людей. Останні тижні та місяці я вперто уникала всіх цих словосполучень, через що вислуховувала купу бруду, але все одно вважала за необхідне продовжувати працювати, аби хоч якось не загострювати негатив. Звичайно, що ці краплі геть нічого не варті.

Я кільканадцять разів чую фразу "самі винні". "Самі винні" - ось і вся реакція на всі жертви. І я вже не знаю, навіщо я намагаюсь бодай щось зробити для такої аудиторії? Навіщо веду боротьбу за кожне слово замість "терористів". Якщо потім чую: "Сегодня моя страна превращается в кусок дерьма, в котором всё это я буду обязана писать только на украинском".

У мене скінчилися слова. Пробачте, я ж пам'ятаю, як мені казали на перших курсах: "У вас завжди мають бути слова. Ви не маєте жодного права казати, що не маєте їх".

Керівництво шукає нові слова. Відповідні до сьогодення. Так гнучко і легко.