Русь та її спадкоємці - 2

Є такий російський історик - В. О. Ключевський. Народився він в 1841 році. Професор російської історії Московського університету. Почесний академік Петербурзької академії наук. Тобто все те, що я зараз вам перекажу, він спокійнісінько розповідав студентам, ніхто його за це в Сибір не зсилав. Навпаки, він був вчителем історії спадкоємця престолу. Тобто це була офіційна версія, яку вчили дворяни. Ну те, що насправді Іван Сусанін нікуди ніяких поляків не водив, - це частина російської історії. Хай вони з цим і розбираються. Куди цікавіше, що він розповідав про події на теренах сучасної України. Зрозуміло, що тоді вона вважалася невід*ємною частиною Росії, тому розповідали все як воно є. На фоні сучасних імперських міфів, те що пишуть історики царської Росії, виглядає буквально як компромат на Росію. Воно й зрозуміло - тоді багатьох сучасних політичних та культурних реалій не існувало. Тобто - приховувати треба було менше.
І що ж Ключевський на своїх лекціях розповідав.
Ще за 200 років до Рюрика, шляхом із варяг у греки, приплили шведи-вікінги. Як він пише "пробилися через Хазарський каганат" і вийшли на узбережжя Азовського моря. А тут сиділи скіфи, конкретно - аси, предки сучасних осетин. Ну як предки. Ви ж розумієте, що ті аси, які спустилися з гір, та й ті вікінги, які сюди приплили, то вони вже не можуть бути предками сучасних осетин та шведів, бо їх предками є ті, хто залишився вдома. І ці вікінги порозумілися з асами та обєдналися в одне ціле. А оскільки ці конкретні аси називали себе світлими асами, "рухс ас", то новий народ почав себе так само називати. І від цього "рухс ас" утворилося слово "русь".
І от ця маленька, але войовнича держава, називала свого правителя так само, як і набагато більша за неї Хазарія - каганом. Мовляв, наш правитель - рівня вашому. І можете хоч сказитися від такої неповаги.
І Азовське море звалось руським - бо ці руси жили на його узбережжі. Дон - руська річка, бо вони контролювали гирло. А хто контролює вихід в море, той контролює торгівлю по всій річці.

***

Коли грецький монах, що жив десь 1300 років тому, пише: "В Криму знайшов Біблію, написану руськими письменами", як це розуміють бідні обдурені москалі - "ага, мы древние и крутые".
Як є насправді. Аси прийшли на Кавказ з півдня. На Кавказі засвоїли спільний на той час грузино-вірменський алфавіт. Відповідно ним і користувалися. Оце і є оті "руські письмена" або, як їх ще називають, - "черты и резы". Ними та Біблія й написана.
А вже потім Кирило (той, який згадується разом з Мефодієм) створив на основі діалектів тих словянських племен, які захопили північ Греції, церковно-словянську мову. Алфавіт якої назвав "глаголицею". Але його головною метою було як найближче до грецького перекласти Біблію. (Що смішно, враховуючи, що грецький варіант - не оригінал, а теж преклад з еврейської. Але такі тоді були культурні горизонти.) Так, наприклад, в цьому алфавіті було дві букви "ф", бо у греків два звуки "ф". Які взагалі не потрібні словянам, бо в словян нема звуку "ф". (Всі слова з цією буквою у нас запозичені.) І от ця глаголиця, разом з християнством, добралася в наші краї. Вивчення її шло важко, тому хтось з учнів Кирила змішав глаголицю з "чертамы и резамы", а те, що в нього вийшло, назвав на честь учителя "кирилицею". Як ви вже здогадалися, то була гарна ідея.
Зрозуміло, що коли на той час Україна та Грузія з Вірменією входили до складу Російської імперії, то в історика не було потреби приховувати отакі факти. Щось на зразок - наша історія починається на нашій території.

***

У русів було дві столиці - спочатку Малороса (Болото русів, від "мал" - болото, хоч напрямок ваших думок мені подобається :), пізніше - Тмутархан (місце, де розташована ставка тисяцького, полковника - по сучасному) на кримському березі.
Потім каганами себе величали не тільки ті руські князі, які правили Тьмутараканью, а й ті, хто лише претендував на те, щоб цим містом володіти.
А в російському світогляді та культурі слово Тьмутаракань позначає дуже далекі краї. Ну от скажіть - це нормально? Вони щосили кричать, що вони "русские", а назва столиці русів позначає для них глухомань. До того ж це азовське узбережжя Криму. Де з давніх давен уже сидять греки, на культурі яких фактично базується вся європейська.
Це як у тому анекдоті:
- Де пошили це плаття?
- В Парижі.
- А як далеко той Париж від Бердичева?
- Та кілька тисяч верст.
- Ти диви, яка глуха провінція, а які гарні плаття шиють.

***

Руси були германоязичні. (Сучасні німці, які є нащадками кельтів, тут ні до чого, бо в них, коли й є ті германські гени, то разом зі словянськими. Там як перевірити, то швидше всього виявиться, що у білорусів германських генів більше, як у німців. Воно й не дивно, бо в сиву давнину плавали вздовж берега, а не навпрошки.)
Вони з берегів Азовського моря (та й саме море названо на їх честь) ходили на північ грабувати словян та брали їх у полон і продавали в італійських колоніях Криму. Ну а звідти люди вже потрапляли в Італію. Але словяни навчилися огороджувати свої поселення, тому руси вже не могли застати їх зненацька. І от якомусь розбишаці, коли він стояв під отаким частоколом, сяйнула думка зробити словянам усередині пропозицію, від якої, як то кажуть, важко відмовитися. Ви нам платите, а ми вас охороняємо. Ну й за 200 років ця практика потроху увійшла в цивілізоване русло.
Аскольд і Дір були саме такими русами, з азовського побережжя. Прийшли до Києва, який платив данину хазарам, і запропонували "свої послуги".
В народі й збереглося відповідне ставлення до влади, хоч факти, на яких воно базується, призабуті.
Тоді як в Суздальщині, з якої починається Росія, спочатку був князь, який і побудував місто, тобто всі кам*яні будівлі в ньому, мури навколо. Який видавав селянам, що намагалися господарювати в тих несприятливих природних умовах, всякі кредити, грішми та натурою - зерном тощо. Який пробачав ті кредити в неурожайні роки, в обмін на щирі молитви за його здоров*я та земні уклони...
Тому Україна не Росія. А земля не небо. Ми - земля. Росія - небо. Давайте вже відділимо небо від землі...

***

Тепер про Рюрика.
В ті часи на території сучасної Німеччини жили словяни. Саме місто, яке нині називається Берлін, засновано словянським племенем. (А келтська фортеця Сінгідун тепер зветься Белград.)
Ну ви ж розумієте, що коли шведи-вікінги добралися до Криму і Кавказу (а також до Сицилії), то на південному узбережжі балтійського моря їх була сила-силенна.
І зі словянами вони домовилися за тією ж схемою, що й на Дніпрі. Зрозуміло, що словянські правителі прагнули поріднитися з войовничими вікінгами. Мати Рюрика є дочкою князя Гостомисла, який князював там, де потім побудують Новгород. Її віддали заміж за князя, землі якого були на узбережжі сучасної Німеччини. Тобто сам Рюрик є словяно-шведського походження.
І тут з території сучасної Франції приходять кельти. І починають завойовувати словянські племена. Вони відбирають у батька Рюрика його королівство. Рюрик з родичами їздив жалітися на них їх королю у Францію, його претензії були визнані справедливими, але ніхто нічого так і не зробив, бо тоді Франції було не до конфліктів на кордоні. Рюрик став піратом і нападав на тих, хто забрав у нього "батьківську хату". Отримав землі на території сучасної Данії. Одружився з норвежською принцессою. Її брат, принц Одда, допомагав Рюрику в піратських набігах.
І тут помирає дід Рюрика, Гостомисл. Він мав кілька синів, але всі вони загинули в боях ще до його смерті. В нього також було кілька дочок, відданих заміж по всьому узбережжю Балтики. Але Рюрик був найвідомішим його нащадком, посли точно знали де його шукати. Крім того він мав велику воєнну славу завдяки свому піратству. Ну от його й запросили князювати.
Після смерті Рюрика, брат його дружини, норвежський принц Одда, якого ми всі знаємо як Віщого Олега, йде на південь у воєнний похід. Приходить до Києва і пред*являє Аскольду претензії, мовляв той не має права керувати містом, бо він не знатного роду. Убиває Аскольда. І показує населенню свого маленького племінника Ігоря - от хто має право керувати.
Отак починається династія Рюриковичів. І представники цієї династії, використуючи спільних шведських предків, агітують русів йти до них на службу. Перебирайтеся мовляв в Київ, буде краще як у Тмутархані. Про що й у літописах пишуть.

Літописи - це як зараз політична агітація.
"Київ - мати міст руських" це як "покращення вже сьогодні". "Мати міст" це буквальний переклад грецького "метрополія", тобто виходить "Київ - столиця русів" (а Тмутархан "типа лохи").

І одразу стає зрозуміло, чого як Святослав побив хазар, Тмутархан їх у себе прихистив.
Зрозуміло, чого князі Володимир та Ярослав тікали у Швецію. І чого їх там приймали.
І які аргументи висували посли від Богдана Хмельницького в тій же Швеції, що ті шведи до нашого часу ретельно зберігають Богданові клейноди.

***

Знаєте, які промови виголошував Богдан Хмельницький.
"Ми славного роду, наші предки взяли Рим."
Були ще, виявляється, такі руси, яким набридло сидіти на узбережжі Азовського моря, ну і вони пішли і взяли Рим і правили ним. Цих русів західні літописці називають ругами. Пам*ятаєте з уроків історії, що як візантійський імператор приймав княгиню Ольгу, то величав її королевою ругів.
Ключевський згадує за цих ругів, але як: "Ушли на запад и след их теряется на територии современной Италии... и я больше не хочу об этом говорить..." То Богдан в 17 ст. знав, що вони Рим взяли і в ньому правили, а ти в 19-ому наче не знаєш, що там було. Ну-ну...
Своїм слухачам не міг лапшу на вуха вішати, бо для дворянина знати історію - то шкурний інтерес. Коли й звідки твої предки приїхали, в якій битві відзначилися, тобто за що їм дали ті землі й маєтки, якими їх рід зараз володіє. А також непогано знати те саме за всіх своїх "колег", бо вони часто-густо твої родичі, далекі чи близькі, а може й майбутні.
Тому "я все розумію, але давайте не будемо про це говорити, а поговоримо за те, що можна".

От і виходить, що заморочені москалі пильнують та доглядають чужі корені, коли справжні власні занедбані. То чого дивуватися, що в них так кепсько справи йдуть.

***

Є такий ген, який зустрічається у 70% сучасних осетин, і у 10% сучасних українців.
А також, цитую: "Поехал по работе в Швецию. Удивительно. Рожи хохлятские, а мысли в голове совсем другие..."

***

Ще одна цікава цитата з літописів: про те, що помер якийсь князь сумували за ним його піддані, а ще "і многая україна за ним постонаша". Ну ті, хто включив цю цитату в підручник з історії України, побачив в ній лише доказ того, що слово "україна" існувало у 11** якомусь там році.
Але мені це й так зрозуміло.
Тут інше. "Україна" - люди без начальства, тобто знать, владу не визнають. Мовляв, доведи що ти гідний керувати.
"і многая україна за ним постонаша" це як "стабільність досягнуто", бо означає що
"такий гарний князь був, що сумували за ним не лише його піддані а й, наприклад, буквально, розбійники в лісі". Уявляєте собі цю картину. Це якби помер польський пан, а за нього написали, що запорожські козаки нереєстрові за ним глибоко сумують, побиваються мов за батьком рідним.
Чи що пірати Карибського моря - "верные богобоязненные подданые Английской короны".
Ще слово "україна", очевидно вживалося в тому ж значенні, як тепер слово "область", чи грецьке слово "автономія". Колись і зародок сучасної Росії, Суздальщину, називали - Залесская Україна.
Так само, коли в Бостоні організували чаювання, то мовою Києва 12 століття, можна сказати, що "в Бостоні постала україна".
Коротко кажучи, в Україні зараз не "політична криза", тим паче не "екстремисты".
В Україні просто україна.