Суспільство вже почало звикати до нової ролі Віктора Януковича в якості головного євроінтегратора України, яка ще декілька років тому виглядала, як мінімум, парадоксальною. Під тиском розладу у відносинах зі східним партнером, або будуючи стратегію перемоги у 2015 році, так чи інакше Президент позбавив опозицію головного ідеологічного і технологічного гасла – "Ми хочемо в Європу"!

Однак регіонали не зупинились на "великих перемогах" і швидко зорієнтувавшись у нових обставинах почали впевнено домінувати на електоральних полях опозиції. Остання показова перемога "на виїзді" відбулась нещодавно у "лігві опозиції" Вінниці (область зайняла перше місце по голосуванню за опозицію по країні).

Тут, в обласному центрі, представники партії регіонів поставили крапку в історії, яка наробила багато галасу та пересварила між собою міську владу, націоналістів та представників "ОО" – встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку.

Отже:

15 жовтня Вінницька міська рада нарешті визначилася з місцем для пам'ятника Тарасові Шевченку. Ним (несподівано) має стати Музейна площа. Відповідні фонди заявили про плани і фінансові джерела для встановлення композиції. Це одразу було розтиражовано місцевими ЗМІ, як чергове ефективне рішення міського голови. Один з красномовних заголовків: "Близкая соратница Виктора Ющенко и мэр Винницы Гройсман утерли нос националистам".

Що у цій події, справді, знакового? Те, що проблема – "де бути пам'ятнику Кобзареві" у Вінниці викликала чималий громадський резонанс. Якого інші, навіть більш значущі проблеми, не викликали.

Тривалий час націонал-патріотичні організації, передусім, націоналістична "Свобода" "воювали" з Володимиром Гройсманом і провладною більшістю з приводу того, що місцем для пам'ятника вони бачили лише Театральну площу.

Натомість Гройсман пропонував для будівництва площу Стуса.

Що навіть призводило до акцій протесту з цього приводу. Критикував вінницьку владу за зневагу до будівництва пам'ятника й відомий нардеп Олександр Бригинець.

Тим самим проблема із громадської стала політичною. Фактично, дискусія перейшла у площину – "проукраїнська" позиція й "антиукраїнська".

І ось – рішення прийнято. Які наслідки цієї ухвали для політичної ситуації у Вінниці? Насамперед. Вінницький міський голова чи не вперше за всю свою каденцію відмовився від прийнятого рішення міської ради про спорудження пам'ятника на площі Стуса, тобто продемонстрував власне небажання на даному етапі сваритися з опозицією.

Друге. "Свобода" "не дотиснула" Гройсмана, оскільки її гаслом було: "Шевченку на Театральній – бути!" А Музейна площа – не Театральна. Однак, напрямок руху "Свободою" обрано вірний – тиск на міського голову дає можливість впливати на ситуацію.

Цікаво, чи дійде справа у Вінниці до ламання турнікетів, які перешкоджають мешканцям міста потрапляти на засідання міської ради, як це було у Києві? Нарешті, не останню роль у справі будівництва пам'ятника зіграло й те, що до кампанії підключилися активісти громадських організацій, які вирішили самостійно провести конкурс на кращий проект.

Та відреагували вкрай негативно на рішення міської ради по пам'ятнику – як за місцем розташування так і в цілому по композиції назвавши його : "Чергова жертва PR-манії мера Вінниці – Тарас Шевченко"

Цікава деталь, яку варто запам'ятати. Повідомлення про спорудження пам'ятника за кошти фонду Віри Ульянченко "Велика родина" (500 тис.) з'явилося 15 жовтня. Облаштування території зобов'язилася взяти на себе міська та обласна ради.

ВО "Свобода" відреагувала на останнє рішення вкрай агресивно: "Безтолкова та некомпетентна істерія міської ради та Гройсмана на чолі вилилась в абсурдне рішення".

І заявило про створення власного, вже третього за рахунком благодійного фонду по збору коштів на спорудження гідного пам'ятника Кобзареві, та "Це посміховисько!" - "свободівець" про новий проект спорудження пам'ятника Шевченку у Вінниці "Всем спасибо – все свободны"

Але, як з'ясували наші журналісти, націоналісти та міська влада "втирали носи" одне одному.

(створювали фонди, сипали заявами у ЗМІ та чубилися в соціальних мережах) вже постфактум. Чим надзвичайно потішили своїх опонентів та пересічних вінничан.

Так, якось непомітно для громадськості, пройшла офіційна заява народного депутата від ПР Володимира Продивуса, датована 9 жовтня (!), що він готовий взяти на себе витрати на розробку проекту, виготовлення та встановлення пам'ятника Шевченка у Вінниці .

"Владимир Продивус из личных средств покроет все расходы на разработку проекта, изготовление и установка памятника Кобзарю. Он выразил уверенность, что открытие памятника к 200-летию со дня рождения выдающегося поэта станет частью общегосударственной президентской программы по празднованию славного юбилея Тараса Шевченко".

Оскільки на той момент Музейна площа не фігурувала у якості місця для пам'ятника, взагалі і на "знаковій" прес-конференції від 15 жовтня про рішення ПР та особисту підтримку депутата ніхто не згадав, то Продивус говорив, звісно, про Театральну.

"Сухий залишок" – у явному виграшу ПР - вони встановлять пам'ятник у Вінниці там, де це буде найбільш придатно на думку місцевих мешканців, без фондів та грошей місцевих жителів.

І політична нічия між "Свободою" та міським головою, але з усвідомленням поразки партії влади. У близькій перспективі, яка вимальовується на тлі підготовки до проведення виборчої кампанії 2015 року – серйозний привід замислитися.

Виявилося, що можливості Володимира Гройсмана у Вінниці – не безмежні, і бажання міського голови доводиться коригувати під тиском громадськості. Це значить те, що позиція В.Б. Гройсмана, у тому випадку, якщо його "призначать" відповідальним за результат провладного кандидата у Вінниці є дуже вразливою для критики з боку опозиції. У той же час Гройсман явно поспішав.

Прийняти публічно озвучену допомогу від Продивуса – значить однозначно продемонструвати власну близькість до влади, до чого Володимир Борисович, судячи з усього, поки що не готовий. Можливо Володимир Гройсман вирішив, таким чином, вдатися до чергового дуже ризикованого маневру між владою та опозицією.

І дуже для нього неприємного, оскільки пам'ятник – не той привід, якими звик перейматися мер обласного центру. Сам факт цієї "образливої нічиї" зіграв, попри всі ображені заяви "свободівців" на їхню користь. До цього Гройсман лише вигравав.

Нічия для нього є поразкою. Але повертаючись до початку публікації варто підкреслити явний технологічний прогрес ПР по ідеологічній роботі в Західних та Центральних регіонах України.

А те, що у Вінниці до 200 річчя Кобзаря буде два пам'ятника – один поменше на Музейній, другий побільше на Тетральній, буде тільки тішити патріотичні настрої українців.