Не треба боятися

Те, що недружні до України дії Російської Федерації, вислови російських експертів, погрози російських чиновників направлені на зрив підписання Угоди про асоціацію України з ЄС в листопаді – секрет Полішинеля.

Те, що це тільки початок, і тиск на Україну з метою навернути її до канонічно-православного Митного союзу буде тільки посилюватися – не менша банальність і "боян".

Зрештою, те, що за багато років в Україні склалася унікальна ситуація щодо консенсусу національних політичних еліт хоча б в одному питанні – розуміє, напевно, навіть останній студент-політолог, відрахований з першого курсу за неуспішність і постійні прогули.

Слід зважити на долю наших найближчих сусідів – чи то представників колишнього СРСР, чи то країн почилого в Бозі Варшавського договору. Свого часу кожна з цих держав (найбільше – екс-республіки СРСР), яких Росія вважала зоною свого впливу, пережила не менший тиск з боку РФ. І що? Завдяки консенсусу політичних еліт, що призвів до консолідації націй, багато з цих держав вже є членами Європейського союзу, а деякі – за кілька кроків до вступу в об'єднання.

В цьому контексті не треба плутати Угоду про асоціацію та реальний вступ до ЄС. Підписання Угоди – це лише невеличкий крок, який, серед іншого зобов'язує країну жити за спільними правилами з країнами—членами ЄС. І не більше.

Проблема в іншому – Росія вже доклала стільки публічних і непублічних зусиль для дискредитації підписання цього документу, що в свідомості пересічної більшості росіян (відповідно – електорату Путіна) успішний для України самит у Вільнюсі буде асоціюватися у них мало не з вступом нашої країни до НАТО або приходом тут до влади нащадка та послідовника Гітлера з Мазепою. Відповідно – Путін прекрасно розуміє, що наша перемога у внутрішньополітичному російському просторі буде сприйматися як його особистий програш. З усіма "витікаючими" наслідками – включно з крахом міфу про непереможнійсть новітнього російського царя і відповідними фатальними для Путіна зсувами в свідомості росіян.

Тому нас чекає цікава осінь. На новітній "український фронт" будуть кинуті найкращі сили КДБ-ФСБ, "включені" всі сплячі агенти в середовищах як влади, так і опозиції, введені усі можливі заборони.

Але не треба боятися. Судячи з усього, як представники української влади, так і представники опозиції зрозуміли – назад шляху не має і не може бути. А це в усі часи було дієвим стимулом для руху вперед.