ДМИТРО МИРОН-ОРЛИК

Дмитро Мирон – Орлик Дмитро Мирон-Орлик ("Андрій", "Максим Орлик", "Піп", "Роберт", "Брюс", "Мудрий") – український полїтичний дїяч, публїцист. Народився 5 листопада 1911 року в с. Рай Бережанського повіту в в сїм'ї робітника- муляра. Коли йому було п'ять років померла мама, осиротивши п'ятеро дїтей. За маму залишилася старша сестра Ганна. Середню осьвіту здобув у Бережанській ґімназії (1928) та в Академічній ґімназії у Львові (1930). Ще під час навчання у ґімназії вступає в підпільне Юнацтво ОУН та включається в активну роботу. В 1930 р., закінчивши з відзнакою ґімназію, вступає на юридичний факультет Львівського унїверситету. В часї навчання стає членом Крайової Екзекутиви ОУН на Західньоукраїнських землях, Провідник юнацтва, редактор "Бюлетня ОУН на ЗУЗ". На Зелені свята 1932 р. арештований на Личаківськиму цвинтарі в час вшанування воїнів полеглих за Волю України. У тюрмі пише текст "44-х правил життя українського нацоналїста". Вдруге арештований у жовтнї 1933 р. за приналежність до ОУН і поширення революційної лїтератури. Засуджений на 7 років ув'язнення. Відбував покарання у в'язницях центральної Польщі: Вронки, Равич. В 1938 р., по амнїстії, виходить на волю. З 1939 року – полїтично-ідеольогічний референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ, редактор "Бюлетня" КЕ ОУН. В серпнї 1939 р. був учасником Другого Великого Збору ОУН в Римі. Пісьля розподїлу Польщі в вереснї 1939 р., очолює роботу по налагодженню нелєґальної мережі ОУН на землях, що увійшли до Ґенерал-Ґубернаторства Польща. Крайовий провідник ОУН Західних Окраїн Українських Земель /ЗОУЗ, Закерзоння, 02.1940/, референт пропаґанди /03.1940/. З квітня 1940 р. займає посади орґанїзаційного референта Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель /ЗУЗ/ та Крайового провідника ОУН ЗУЗ /04.1941 - 12. 1940/ В цей час потрібно було відновлювати орґанїзацію, після репресій "визволителїв". Потрібно було виробляти нову тактику й методи боротьби, нові форми конспірації. Совєцька агентура кинула всї сили, щоб знешкодити Провідника ЗУЗ. Але потуги ворогів були марними. Саме в 1940 р в підпільному виданнї було видано основоположну ідеологічну працю Д. Мирона під псевдонїмом "Максим Орлик" - "Ідея і чин України". Яка не втратила актуальностї і сьогодні. В груднї 1940 р. "Орлик" знову переходить кордон щоб потрапити на ІІ Великий Збір ОУН у Кракові / 1-4. 04. 1941/, де він доповідав Проводові ОУН про становище в Українї. Обраний членом Проводу ОУН /1941-1942/. З червня 1941 року перебував у Віднї, де займався полїтичним вишколом батальйо-ну "Роланд". З початком війни Д. Мирон-Орлик був одним з керівників (разом з Я. Старухом і В. Куком) особливої похідної групи (30 чол.), що мала проголосити Акт відновлення Української Держави у Києві. 31.08.41 р. у Василькові нїмцї заарештували членів групи і відправили до Львова. По дорозї, у Луцьку, Д. Мирон-Орлик, В. Кук і Т. Онишкевич втекли з-під варти і прибули до Львова. У вереснї 1941 р. на І Конференції Проводу ОУН, був призначений провідником Осередньо-Східних Українських Земель /ОСУЗ/ і Півнїчно-Осереднїх Українських Земель /ПОУЗ/. 29 вересня вирушив до Києва. Його заступником став П. Сак / "Могила"/. В квітнї 1942 р. прибув на ІІ Конференцію ОУН, що проходила в Бережанщинї. 24 липня 1942 р. біля 15-ї години біля Володимирського собору у Києві двоє аґентів СД впізнали Д. Мирона-Орлика, затримали його і повели в штаб-кватиру на вул. Короленка, 33. Біля оперного театру /ріг вул. Фундуклєївської (Б.Хмельницьког) і Театральної (Лисенка)/ він кинувся втїкати і був поранений в ноги. Його доставили в клїнїку медінституту, проте 25 липня він помер від утрати крови. Прикмети та фіктивне прізвище Д.Мирона-Орлика нїмцям викрив утримувач конспіративної квартири на вул. Саксаганського Скузь. Загибель Д.Мирона-Орлика розсьлїдував шеф СБ М. Арсенич. Зрадника було викрито, і вночі 7.11.1942 р. його застрелили старшини 201 полїційного батальйону В. Сидор / "Шелест"/ і Ю. Ковальський / "Гарпун"/, що перебували в Києві у відпустцї. Ось абзаци з працї Д.Мирона-Орлика " Ідея і чин України": "Нація –це вищий ступінь розвитку народу. Це ідейно-полїтичне оформлення й завершення народу. Нарід стає нацією, коли витвориться у нього спільна воля й ідея творити власне життя, полїтично себе оформити, коли усьвідомить собі своє історичне покликання…" "Тільки ідея нації й добро нації можуть стати джерелом, підставою і цїллю виховання. Тільки ідея національної суспільностї в'яже орґанїчно виховання з даною духовою й суспільно-історичною дїйсністю та з усїма дїлянками й потребами життя в одну нерозлучну цїлість. Тільки ідея нації в'яже виховання з надбанням минулого, з потребами сучасностї та зі змаганнями та творчістю майбутнього, надає їх розвоєві тяглостї й єдностї". "Націоналїстична людина, новий тип української людини, це людина обов'язку і ідеї, людина сильного характеру, людина чести й дисциплїни, людина зусильної працї, боротьби й постійного чину за повноту життя, за силу й велич української нації".