Краще там, де нас нема.
В кінці травня провідав однокурсника. Навчалися в одній групі Київського ВУЗу, жили в одній кімнаті, після другого курсу він перевівся до Одеського інституту інженерів морського флоту. З 1960 року проживає в Новоросійську. Нині - на пенсії, малозрячий. Мешкає один. Два сини з внуками - в інших містах… Не бачилися 56 років… Пам'ятаю, що при зрості 164 см він долав планку на висоті 171 см, мав перший розряд по боксу, стрибав з парашутом. Розповів, що в подальшому займався ще гірськолижним і підводним спортом… Невгамовний і сьогодні, хоч одним оком розпізнає тільки контури предметів і заголовки газет, а другим - зовсім не бачить після невдалої операції катаракти горе-лікарем. Життєвий шлях і виробнича діяльність - як і в значної більшості трудолюбивих, безпартійних інженерів-гідротехніків, "будівничих комунізму", - ненормований робочий день, не інженерна зарплата, активність на святкових парадах і профспілкових зборах, подяки в трудовій до державних дат, вдячність керівництву, що не зняли з багаторічної черги на житло за незначні проступки
З Києва до Джанкоя - потягом, до Керчі – автобусом, до порту Крим – маршруткою. Запізнився на 5 хвилин (каси закриваються за півгодини до відправлення порому), прийшлось чекати 3 години наступного... Українські пограничними справились за чверть години, російські - більше години. Неквапно вивчали паспорти, по 5 разів переводячи погляд на наші обличчя, підозрілий паспорт передавали старшому, який зникав з ним на 10-15 хвилин, після чого дозволяв перехід. Мій паспорт теж вивчав майже півгодини. "Чому така прискіпливість?" - поцікавився я. "Ваш паспорт потрепаный, старый, а погранслужба порту "Кавказ" самая принципиальная в России". - "Та я теж вже старий. До дупи ваша принциповість, коли я не встигаю на останній рейс автобуса(18год. 20 хв.)" - обурився я..
Таксі до Анапи (понад 100 км.) – 2000 рублів. Хоч іди пішки!.. Упросив попутку довезти до траси. Водій пояснив, що їде в Новоросійськ через Темрюк. Повезло! Більше трьох годин у дорозі. Розговорилися. Працює в торговій фірмі Новоросійська, щоденно розвозить на авто фірми продукти по торговим точкам Анапи, Темрюка, прилеглих населених пунктів. Два вихідних. Робочий день не нормований, частіше з 8 до 20, а сьогодні – до 22 годин. Отримує 25000 рублів (близько 800 баксів). На найнеобхідніші потреби вистачає, та нову іномарку не купиш, на квартиру не накопиш. Цікавився життям в Україні, та більше відповідав на мої запитання. Прочитавши дорожній вказівник, я запитав: "Тамань і нині "самый скверный городишко"? – "Скорее так, только без контрабандистов" - упевнив він мене, що читав Лермонтова.
Дві мої мобілки з чіпами МТС (один туристичний) втратили зв'язок та висвітили адресу посольства України в Москві. По слухавці водія зв'язався з однокурсником і невдовзі зустрілися на Леніна біля скульптури "матроса з гранатою". Подарував водію "сувенір" (від оплати відмовився) - пляшку "орєхової"...
З Василем обнялися, просльозилися, згадавши, що з 27 студентів нашої групи (третина дівчат) в живих залишилося 6 жінок і тільки 3 чоловіки... Із вікна Василевої двокімнатної "хрущовки" на Набережній - вид на Цемеську бухту... Частку своєї закоханості Новоросійськом Василь намагався передати й мені. Небезпідставно… Зранку й увечері по годині-півтори - на сонці і плавання в морі, днем – походи по місту, чи в гори за чебрецем, шалфеєм, чи поїздки в Анапу, Геленджик .. У всіх поїздках і походах з нами була Василева знайома Оля, пенсіонерка, мешканка Новоросійська, така ж завзята любителька походів, збирання корисних трав, грибів, ягід. На полицях Василевої кімнати десятки саморобних мішечків із бавовняної тканини з сухими, лікувальними травами, ягодами, назви яких крупно написані фломастером, хоча він розпізнає все по запаху. Відчуваються українські гени.
По той бік бухти диміли труби цементних заводів на фоні мергелевих кар'єрів на схилах гір. Примітив, що при південному вітрі труби не диміли, щоб не забруднювати місто. Прикро, як сказав Василь, що в зимовий період цього не дотримуються, тоді вікна покриваються сірою пеленою. А ще багато неприємностей від Норд- Осту, коли декілька разів на рік ураганний вітер ламає стовпи і дерева, а потужна хвиля руйнує набережну, уносячи в море дрібне каміння і пісок, залишаючи на прибережній смузі тільки крупну гальку.
Не спалось... З віка третього поверху відкрилася панорама бухти. Море тихе-тихе. На набережній ніякого руху. За півгодини з-за гір з'явиться сонце. Протилежний берег бухти мерехтів тисячами різнокольорових вогників, мов на святковій ялинці. О 6-й на набережній з'явилися мийники тротуарів… Відчув, що Василева закоханість містом передається й мені. Залишаюсь ще на тиждень. Ввечері це рішення "обмили" й під акорди семиструнки (Василь теж тринькає) згадали: "А все таки море, останется море…".. . . Краснодарський край – перлина Росії. Чорне й Азовське моря, Кавказькі гори, ріка Кубань… Пляжі, санаторії, пансіонати, гірсько-лижні канатні дороги Приельбрус'я, родючі землі Кубані, виноградники… Деякі враження після останнього відвідування цього краю З0 років тому.
Геленджик не відрізняється від європейських курортів. Анапа розбудувалася, добротні будівлі заповнюють всі вільні місця, на набережній – величезний аквапарк, всюди – веселий галас метушливих дітей, прибережна смуга готова до піку відпочиваючих, пропонують послуги чисельні харчевні.
Новоросійськ. Центральні вулиці окуповані банками, магазинами, аптеками, конторами, харчевнями, кіосками, приміщеннями різних послуг. В книжкових магазинах самі продавці, той же асортимент книг, що в наших книгарнях, українські видання відсутні. Не бачив, щоб хтось у тролейбусі, сквері, на пляжі читав газету чи журнал. Кіосків по продажу преси значно менше, ніж у Чернігові. На запитання, чи є хоч одна україномовна газета, отримав вичерпну відповідь: "А зачем?" (майже як в Одесі). Проглянув деякі газети – читати нічого - все на один копил… Пенсіонерів безкоштовно зомбує "Вольная Кубань - независимая народная газета Краснодарського края". На скільки вона "независимая", видно з її послужного списку: 1917 – "Прикубанская правда"; 1920 – "Красное знамя"; 1937 – "Большевик"; 1944 – "Советская Кубань"; 1991 – "Вольная Кубань". Та вона на стільки "вільна", як і наша "Робітнича газета". В бесідах з людьми цікавився різним. Пенсіонери з вищою освітою (спитав, між іншим, у чотирьох) не читали Андрія Платонова, Віктора Некрасова, Василя Бикова, Василя Гросмана, Олександра Солженіцина, Віктора Суворова, Віктора Єровеєва, Марка Солоніна. Читали Івана Буніна, та тільки не "Окаянні дні"
По кабельному - телеканалів значно менше, ніж у Чернігові. У вістях і оглядових програмах усіх каналів - Путін, Путін, Путін. Вболіває за Росію, розглядає зразки олімпійських медалей, зустрічається з дітьми, байкерами, дає оцінку військовим ученням, поглядає "спідлоба" за доповідачами на урядовому засіданні і повчає їх, повчає…В політичних програмах - Зюганов, Проханов, Жириновський, Глазьєв, Рогозін, Пушков, Затулін,.. Зомбують глядачів годинними монологами, без опонентів. Від оглядових передач враження про Україну гнітюче. Ніби мешканці Сходу протистоять Заходу, бо всі "бандерівці" - вороги російськомовних. Не політики в своїх корисних цілях, заохочені Газпромом, розводять громадян, а чубиться народ! Отакої! Ні разу не почув – "вояки УПА", тільки, зневажливо,- "бандерівці". По супутниковому – ті ж програми.
Наслідки цілеспрямованої пропаганди я оцінив у полеміці з Василем. Проживши півстоліття в Новоросійську, він переконаний, що в Україні закривають російськомовні школи, а в інших – не вчать російської, що обмежують російськомовні видання, що принижують росіян. Що Ющенко - ворог Росії, що по газовій угоді-2009 ціна на газ для України найнижча в Європі, що Тимошенко - бідна, хвора жінка, яку осудили за вболівання за народ, а про те, що російських генералів, подєльників Тимошенко, за махінації ув'язнили, він не чув. Упевнений, що Янукович, всупереч бажанню громадян, не хоче в Митний Союз, що Євросоюз – ярмо для України. Моє пояснення, що наш Гарант із задоволенням примкнув би до Митного, та народ України не дозволяє, не переконало його. Хіба таке можливе, щоб народ впливав на вождя?
Вартість проїзду в міжміських автобусах на третину вища, ніж в Україні (це при тому, що пальне на третину дешевше), у міських маршрутках – 14 рублів(3,5 гривні). У мережах продовольчих магазинів "Магніт" ціни на всі продукти в 1,5 – 2 рази вищі, на напої – теж. Пляшка 3-х зіркового місцевого коньяку – 420 рублів, 5-и зіркового – 690, міцної настойки - 290, пляшка вина "Ізабела" - 150, "Столичної" чи "Хортиці" - 406. Звичайна електролампочка коштує 30 рублів, найдешевший "кирпичик" хліба -20 рублів. Вдвічі дорожчі яйця, відчутно - крупи, макаронні вироби, цукерки, шоколад, рибна продукція, м'ясні вироби, пиво, напої. Вартість "хрущовок" і "брежнєвок" на вторинному ринку Новоросійська не нижча, ніж у Києві. Порівняв вартість ліків, якими користуюся вдома, - різниця в два рази. Дорожчі будівельні матеріали, комунальні, побутові, нотаріальні послуги. Порівняв (у доларах) свою пенсію з Василевою. За мої 350 я отримаю більше життєво-необхідних товарів і послуг, ніж він за свої 560, тобто різниця в реальній купівельній спроможності долара близько половини… На будівлях – робітники з азіатських республік. Поговорив з одним – таджик, будують приватний котедж, оплатою задоволений – 900 баксів. Ночують на будові, харчуються самі, працюють по 12 годин, вихідний - один. Дві третини висилає сім'ї, яка за такі гроші на батьківщині не бідує.
Щодня о 7-й ранку збиралися у моря військові пенсіонери. Віталися, купалися, травили анекдоти, обговорювали побачені на телеекранах військові навчання. Говорили, що вище командування бездарне, злодійкувате, що військова техніка застаріла, що більшість ракет не влучають по цілям, що військовий парад 9-го травня на Красній площі – це пихате окозамилювання… Від всього почутого зробив висновок, що в російській армії такі ж проблеми, як і в нашій, різниця в тому, що в Україні немає помпезних військових парадів та українські військові пенсіонери звинувачують в безладі ще й Головнокомандувача, а російські - тільки Прем'єра, міністрів, генералів.
Розповідь буде не повна без того, що ми пили. Чай – тільки з різнотрав'я. Щодо міцнішого, то досвід приходить з роками, тож ми вже не купуємо хмільне в торговій мережі, понад 80% якого – підробка, ще й чим напій дорожчий, то фальсифікат імовірніший. Тим паче, що дід навчив Василя ще в юності робити вино з винограду, а я 5 років (по виході на пенсію) працював в обласному спиртооб'єднанні... В обід пригощалися склянкою сухого, яке дуже уміло виробляє Василь з винограду сорту каберне (без додавання цукру), заготовленого на плантаціях після промислового збору напередодні заморозків. Ввечері розговлялися 100 грамами міцної настойки мого приготування – на грецьких оріхах, зірваних напередодні свята Івана Купали, чи на 16 ягодах (від полуниць до бояришника і клюкви). Приємно те, що кожного ранку, помірявши артеріальний тиск, Василь дивувався, що пігулки йому не потрібні... Запросив Василя приїхати до мене (якщо зможе) та пообіцяв відвідати його восени наступного року, якщо Господь ще залишить трохи пороху в наших порохівницях…
На зворотному шляху все обмірковував і порівнював. В трясці автобусом з Керчі до Джанкою відчув, наскільки дороги в Краснодарському краї кращі за Кримські. Менше дурнів? Та згадавши про дороги в інших українських і російських регіонах, зрозумів, що дурні, як і дороги, однакові.
Узагальнив, що український пенсіонер з пенсією 1000 гривень більш життєво-забезпечений, ніж російський - 6000 рублів. Не переконав Василя, що для українців краще євроінтеграція, ніж вступ до Митного союзу, як і він мене - в зворотному. Ще раз усвідомив, що життєвий рівень простих українців і росіян майже однаковий – не живемо, а виживаємо, що правляча каста нуворишів не має меж особистого збагачення, підминаючи під себе закони, потураючи мораль, людяність, вигадуючи на протязі століть все нові форми обкрадання, безглуздого протистояння, чи то фізичного знищення безправних людей, що вихід з мафіозного свавілля тільки в сприйнятті всім суспільством демократичної, європейської законності, а не зухвалої хитрості не по людському корисливої проазійської орди…
До речі. Приємно здивувався, що Василь розмовляв зі мною на українській мові без акценту. А здивувався тому, що багато новоспечених городян Чернігівщини "забули" рідну мову й розмовляють "по російські", та з таким акцентом, як Азаров – по українські. І не ймуть сорому!
Чернігів - Новрпосійськ - Чернігів.
