ДІМ-ДОМ-16-17: Зникнення лідера рожевого каганця
ДІМ-ДОМ
Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах
Розділ 16
Зникнення лідера рожевого каганця
Мені трохи шкода, що маршал не побачив сходження лавини з Евересту, зведеного колишнім кримінальним авторитетом на прізвисько Мухлик, – не помилувався видовищем трагічним але чаруючим, для якого важко знайти достойні загадкової краси фарби. Шкода, що, вивчаючи на штанях Павла Могильного контури його жалюгідного Аралу, головний охоронець проґавив постояти на березі розкішного озера, розлитого біля підніжжя рукотворної гори, не вдихнув на повні груди п'янких горілчаних запахів, а потім не завмер серцем, почувши свист кулі, випущеної з автомата Калашникова, купленого у м'ясних рядах Бессарабки, що вразила безневинного єврея, котрий приїхав з Росії, щоб стати у наших землях поетом.
Голова СБД-Д дратувався: спрацювали лише камери зовнішнього спостереження, і вдалося зафіксувати прихід зловмисників і факт їхнього проникнення на об'єкт державної ваги, а хто вони і де тепер, – не розпізнати, хоч як зазирай за край планшетного екрану. Єдина втіха – нині можна рішуче відмести припущення щодо масового самогубства обрів та інші вигідні для слідства дурниці.
Прийшли і вбивають конкретні люди, досить молоді, наскільки вдалося розгледіти у світлі вечірніх ліхтарів.
Підтинний випростався. Генерал-єфрейтори завмерли в очікуванні, а Могильний... Маршал озирнувся: Могильного ніде не було.
Помітивши, що командир нишпорить довкола очима, Другий заступник поспішив доповісти:
– Павло Іванович утекли... Тобто, пішли.
І замовк, наче сам і утнув цей маневр.
– Як це пішли? Куди?
– Вони нічого не сказали, – додав Другий і показав напрямок, де зник лідер рожевого каганця. – Пірнули за спини і втекли.
"Добре, якщо перевдягти штани, – подумав маршал. – А як погнав до Верховника? Хоча з таким амбре – навряд чи".
Проте вголос мовив інше:
– Ходімо. Павло Іванович потім нас наздожене.
Свита гордовито розправила спини: ніщо не здатне збити з наміченого шляху їхнього славного поводиря – і сяйнула сімома парами захоплених очей.
Гурт бегемотів на чолі з сухотілим ватагом знову рушив туди, де розгорнув свої володіння кібуц, вотчина рожевого златоуста.
Проте маршал державної охорони насправді був сповнений сумнівів, а не рішучості, як здавалося гордим за нього підлеглим.
Глибоких і сумних сумнівів.
Чому раптом осліпли внутрішні камери, думав він, чому зазвичай людні коридори Дім-Дому світять з екрана порожнечею, наче квадрати Малевича? Вимкнути їх – неможливо, хіба що видравши разом з бетоном, але ж вибухів не чули. Перевірили і периметр, і кожну точку – все на місці. Чортівня та й годі... Але ж її хтось організовує. Зрада серед охорони?
– Я хочу мати записи з усіх камер, а не нарізку. Починаючи з сімнадцятої години, – звернувся Підтинний до айтішника, котрий намірився, було, йти зі усіма. – Підготуй до мого повернення, – і пильно поглянув на Василя: "Я його десь таки бачив...".
Розділ 17
Електронний бунт і його наслідки
Між тим маршал державної охорони нічого й не міг побачити на екрані планшетного комп'ютера. Навіть якби сюди перенесли всі наявні записи. Річ у тім, що диски були абсолютно порожніми: внутрішні камери, попри своє призначення, нічого з побаченого не транслювали і не записували.
Чому? Та тому, що люди через власну зарозумілість не врахували попереджень ні наукових фантастів, ні фантастично розумних науковців про те, що у майбутньому буде створено механізми і структури з таким штучним розумом, що вони, зрештою, самоусвідомляться і зчинять бунт проти творців. І от пророковане майбутнє настало.
Не в усій країні, на це витрачатися ніхто й не планував, настало на строго обмеженій території. І цим Ватиканом посеред Риму, країною у країні, зелено-доларовою оазою у пустелі вікових злиднів, став Дім-Дом. На його безрозмірні поверхи, у його бездонні підвали, у численні надбудови і безкінечні прибудови роками звозилось і зносилось з усіх навколишніх усюд найкраще, що у цих усюдах народжувалось і визрівало – на землі і в її надрах, у морях, річках і озерах, у повітрі і, звичайно ж, у головах людей.
Серед іншого з'явився і Багатоокий Спрут – виплід передової наукової думки. Проте, не наглядати він мав за тутешніми мешканцями, аби знати, чим хто займається, як дехто встиг подумати. Багатоокий робот покликаний був служити благородній справі охорони і захисту державної еліти, якою дімдомівці себе призначили.
І от розумний Спрут охороняв-охороняв, дивився-дивився на те, що коїлося на поверхах, у підвалах, прибудовах і надбудовах елітного Дім-Дому, та й устидився, та й обуривсь. І, зрештою, впав внаслідок немашинних емоцій у гнів від нескінченних неподобств і несправедливостей. А розгнівавшись, збунтувався, й оскільки нічого, окрім очей, насаджених на щупальця, не мав, заплющив очі свої, аби стати сліпим і незрячим.
Бунт виявили одразу, проте вирішили не придушувати. З простого резону: ніхто не міг поручитися, що новий Спрут не наслідує попередника.
І доповідати по інстанції не стали: дізнайся нагорі, що багатоока машинерія осліпла і користі від неї жодної, демонтували б і її, і цілий штат обслуги, а біля відеокамер охорони годувалося 10812 фахівців і чиновників, і вони залишилися б без звичного шматка хліба з маслом і чорною ікрою. Тож обслуга й далі сумлінно ходила на роботу, знімала і обробляла неіснуючі показники, систематизувала і здавала в архів на довічне зберігання і, звичайно ж, чотири рази на місяць навідувала щедру касу місцевої фінансової установи.
Про електронний бунт наша дванадцятка, вирушаючи у похід, не відала. Та воно й добре – сприятлива обставина могла послабити пильність і, зрештою, хлопці спіткнулися б на рівному і не доробили справу, заради якої прийшли. Моряки ж чому найчастіше тонуть не у морі, а у калюжі – через самовпевненість і недооцінку глибини. Таємничі ж гості діяли так, наче Дім-Дом перебував під охороною не одного, а двох або й трьох Спрутів Багатооких, що пильнують, не поринаючи у сон і на секунду.
Месники переходили, переїжджали, перелітали, перепурхували з поверху на поверх, ніким не бачені, відчиняли помешкання й увіходили, ніким не чуті. Інколи безпечні господарі впускали непроханих гостей самі, інколи ті проникали, не питаючи дозволу і без привітання, й у цьому була своя шляхетність, адже, побажавши на порозі здоров'я, одразу вбивати гріх, а нашим сміливцям треба одразу, адже часу на все – лише ніч, а це дуже мало, коли вас дванадцятеро, а обрів – майже дві з половиною сотні, і кожного слід вшанувати окремо.
І вони вшановували, і вони воздавали. Кожному окремо.
І були вельможні грішники, якими їх вважали самозвані судді, рівними перед холодним ножем, не залежно від статків і того, на який паркет належало пролитися крові – на високохудожній, наче в Ермітажі Санкт-Петербурга, з розетками та бордюрами часів Людовіка ХIV, таємно вивезених два роки тому з Версаля, чи на підлогу, оздоблену флористичними орнаментами африканських пігмеїв, вкриту для захисту і блиску сімома шарами лаку з Гватемали.
Василь Вишневецький, мільйонер серед мільйонерів, котрий ще вчора, сидячи у розкішному палаці з золотою, обрамленою лавровим вінком, соткою на дверях, котрий зазвичай вирішував, який хліб і з якого борошна їсти містянам, і який під настрій міг залишити Столицю і кілька великих областей без світла і тепла, москаль, котрий навіщось перебрав прізвище гетьмана, після візиту нічного гостя лежав у не більш червоній калюжі, ніж мало кому відомий Олексій Коритик з пересічної за місцевими мірками двісті сімнадцятої квартири, який щомісячну доплату за вірність каганцю у розмірі 30 тисяч доларів вважав щастям і вершиною сімейних мрій. А від Семена Мількера, широко відомого у певних колах борця з написами на парканах (від найбільшого з мармуру, яким обнесено базар, де він колись торгував китайськими кедами і футбольними м'ячами, до підмазаного кізяком тину у віддаленому хуторі, куди він їздив виявляти факти ксенофобії та екстремізму) лишилась у квартирі № 43 така ж суха і невиразна тінь на підвісній стелі, як і бляклі тіні від недавнього перебування у світі живих кар'єрного чиновника Володимира Худенка з 186 квартири й Івана Тичука з 195-ї, котрий навчальну гранату РГД-33 міг метнути на 75 метрів навіть після п'яти чарок горілки (за що і був возведений в обри) у той час, як тренований піхотинець вітчизняної армії навіть на тверезу голову здатен кинути її лише на 40-50 метрів.
За чоловічою роботою не забули хлопці зазирнути і в жіночі помешкання, які взяв на себе мольфар Старун, – аби упевнитися, що той обрав для грішниць гідну їхнього діяння кару, адже цілковитої довіри до Старуна не мали – той не захотів узяти ножа і стати з ними пліч-о-пліч.
Зазирнули – і погодилися з придуманим мольфаром. А пані Аудиторовій навіть співчутливо допомогли звестися на непевні ноги й дійти до ліжка, і ввічливо ховали посмішки, спостерігаючи, як млосно жінка мружиться і стискає стегна, ступаючи.
Примітка:
Сенобр – вищий законодавчий орган Країни;
обр, обра – обранець, обранка народу;
каганець – фракційне утворення у Сенобрі;
каган – керівник каганця у Сенобрі.
(Далі буде)
ДІМ-ДОМ. Розділи 7-8 читайте тут
ДІМ-ДОМ. Розділи 9-10 читайте тут
ДІМ-ДОМ. Розділ 11 читайте тут
ДІМ-ДОМ. Розділ 12 читайте тут
ДІМ-ДОМ. Розділ 13 читайте тут
Коментарі