ДІМ-ДОМ-13. Як стають обрами
ДІМ-ДОМ
Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах
Розділ 13
Як стають обрами
Серед пожильців Дім-Дому було чимало таких, кого царевич Тезей цілком міг сплутати з мінотавром. Не через страхопудний вигляд, налиті кров'ю очі або набичені роги. Нічого подібного обри якраз і не мали, а коли з декого аж надто випирала природа – бичача, як з Омеляна Антиповича Бика, або коняча, як зі Степана Вікторовича Коновалова, їх спочатку пускали під ніж – відрізали рудименти, які не можна сховати під одежею, зменшували підборіддя з конячого до людського, спилювали роги, червоне в очах за допомогою накладної лінзи замінювали на голубе – і лише потім, надавши благообразного вигляду і навчивши сяк-так посміхатися до людей, просували в обранці народу, тобто – в обри.
Без подібних пластичних маніпуляцій електорат відмовлявся вірити, що поставив над собою саме цих осіб. Воно й справді: соромно, коли у країні верховодить неприхований і не замаскований бико-тавр або кіно-тавр – собі може й байдуже, і хай би було, а от сусіди сміятимуться.
Ніхто нащадків мінотавра до подібних операцій, зрозуміло, не примушував, вони самі розуміли: наявне у них привабить хіба що вітчизняних нащадків Тезея – подейкують, вони десь є, тому сумирно йшли на штучну імітацію і вдосконалення тілесних форм.
Від жертв у вигляді сімох юнаків і сімох дівчат сучасні мінотаври також змушені були відмовитися й брали їх або для втіхи, або для дармової роботи, а їсти живцем, як робив їхній критський пращур, – не їли.
Люди, хоч як обрізай, обтесуй та прилизуй, все одно, придивившись, казали: Коновалов нагадує коня, а Бик – бика – і скрушно хитали головами. Але ж бути подібним не завжди означає бути насправді конем або биком, це кожен юрист пояснить, тому сердобольний електорат не надто протестував проти політичної еліти з тваринно-звіриним корінням. Ще й жаліли, часом: он як над бідаком матінка-природа познущалася, хай хоч тепер поживе у благополуччі й добрі – та й благословляли в обри.
Мріяли про обранство, звичайно, й люди без відповідної родословної, адже добре розуміли: вибитися в обри – означає забезпечити себе на все життя, ще й дітям лишити. І декому навіть щастило – серед обрів, якщо поцікавитися, чимало колись нормальних людей, які народились у звичайних родинах і від звичайних матерів.
Саме так: "колись нормальних". Дорогу у Дім-Дом ніхто не вистеляє квітами, її необхідно прокласти крізь людський натовп, пробити лобом або й кайлом, вигризти у скелі чужих бажань, вимостити собі подібними – тобто, стати трохи мінотавром. І тілом, і душею. Виростити у собі те, чого не заклала природа. Викохати у собі риси, які ховають від чужих очей мінотаври по крові. Аби ті, кому слід, повірили: перед ними – свої, і визнали за неофітами право стати обром і оселитись у Дім-Домі. Називалася ця процедура, звичайно, інакше і цілком пристойно: вписатись у владу, проникнути в її темні лабіринти.
І навіки загубитись в її численних коридорах.
Проте месники не мали часу розбиратися, хто який шлях пройшов і наскільки цей шлях є підлим або не дуже, або, трапляється й таке, зберіг за собою шлейф білого світла. Месникам було байдуже.
Байдуже, що Михайло Налим, опинившись у владі, з роками так заскучав за містечком, в якому виріс, що перестав ходити до Сенобра і засів за створення у персональному комп'ютері віртуального міста;
що Іван Нахалов колись прислужував кримінальному авторитетові, а потім привласнив кілька рибних і винних заводів, а за ними – і санаторій на березі Чорного моря разом з лікарями і прибиральницями;
що Олексій Квасолевич з благородних але злиденних інженерів перейшов у наглядачі за довкіллям, аби не прозівати, коли політичний вітер змінить напрямок і не проґавити час для перевдягання у нові, більш грошовиті політичні кольори.
Хлопців не цікавило, що Василь Гавченко і Ярема Градус, опинившись серед обрів, ніяк не можуть визначитись, де затишніше, адже в одному каганці – тепліше, а в іншому – ситніше, через що вночі погано сплять, а вдень змушені багато бігати;
що Іларіон Візьмугроші, зауваживши, наскільки вигідне прізвище перейшло від батька, одразу пішов у прокурори і тепер у кожній області звів по маєтку;
що Семен Ухов давно привіз з Парижа піджак з проколотою і оздобленою особисто Донателлом Версаче діркою для ордена Ярослава Мудрого, а йому дають самі грамоти, хоча чолов'язі за кілька років – сімдесят;
що Єгор Жарптиця, попри зусилля, ніяк не може спіймати свого журавля і змушений задовольнятися не дуже жирною синицею;
що Іван Кулак не тому ходить похмурий обличчям, що не здатен стримати своїх кулаків і потім переживає через побитих колег з каганця чужого кольору, а ображається, що гроші частенько ділять без нього;
що Владлену Загратному і Микиті Приблуді все у Дім-Домі настільки набридло, що вони тепер мріють про людське: один схуднути, а другий – аби його поховали на місцевому цвинтарі, бо віку набрав солідного, а осібного кладовища досі не завели, хоча обіцяли, розуміючи, наскільки обрам не личить лежати поряд з простими смертними...
Подібні нюанси хлопців абсолютно не цікавили. Вони прийшли виконати життєво важливу місію, до іншого – їм байдуже. Та й у вивіреному списку немає жодних емоцій і приміток – лише прізвища і номери помешкань: 107, 109, 128, 137, 108, 139, 152, 160, 208, 196, 125... Тому вони спокійнісінько відшукували у лабіринтах Дім-Дому засуджених власним судом обрів і здійснювали вирок, не дозволяючи тим ні виголосити останнє слово, ні покаятися. Це може й жорстоко, але, на їхню думку, справедливо.
Та й не суд вони чинили – помсту, а у помсти – власні закони. І приймають їх не у залі засідань, сидячи у зручних кріслах з кондиціонером і виходом в інший світ.
Месники заходили у визначені помешкання – і за кілька хвилин виходили, роблячи відповідні помітки у своїх папірцях.
Одинадцятеро – наче один.
Невдовзі до них приєднається й Василь, але перед тим він має виконати інше завдання.
Усе має йти за планом.
Примітка: Сенобр – вищий законодавчий орган Країни.
(Далі буде)
ДІМ-ДОМ. Розділи 7-8 читайте тут
ДІМ-ДОМ. Розділи 9-10 читайте тут
Коментарі